14 серпня — семи мучеників Маккавеїв. Що потрібно зробити сьогодні.

14 серпня Церква згадує мученицький подвиг старозавітних праведників. У II столітті до християнської ери ціла сім’я Маккавеїв засвідчила про Бога перед лицем жорстокого язичницького володаря. У той час Свята земля жила під окупацією. Нова влада всіма шляхами насаджувала в народі багатобожжя, прагнула відвести народ від віри, що затвердив пророк Мойсей.

Друга книга Маккавеїв вважається неканонічною, однак Церква друкує цю книгу під однією обкладинкою з іншими старозаповітними книгами. І не дарма. Маккавейські книги вельми повчальні. Чим же вони корисні для читачів?

Ми віримо в Бога. Кожен день віримо. При цьому один день благополучний. Інший день обіцяє проблеми або готує серйозні випробування. Як витримує їх наша віра? Як це витримували люди Божі?

Візьмімо для прикладу події «міжзаповітного» часу, як його називають історики. Старий Заповіт вже дано, його люди дотримуються. Новий ще не укладено. Христос ще не народився. Його тільки чекають.

За дотримання старозаповітних заповідей Господніх мучать і стратять рідних братів Маккавеїв. При цьому — що особливо тяжко — в присутності матері. Один за одним помирають брати. Ось у живих залишився останній, наймолодший. Організатор кари дає матері можливість поговорити з сином. Як «гуманно»! Вбивця розраховує, що серце матері здригнеться. І вона переконає дитину пожаліти себе і свою маму.

Мати звертається до сина з несподіваним умовлянням: «Подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого (εξ ουκ όντων εποίησεν αυτά ο Θεός) і що так з’явився і рід людський. Не бійся цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я по милості Божій знову обрела тебе з братами твоїми» (2 Мак. 7: 28-29).

І останній син виявився гідним християнином, як і всі його брати.

Материнське слово ставить сина перед лицем Божим. Все, що є на землі і на небі, — не існувало спочатку. І тільки з волі Творця все почало існувати, все з’явилося. Це справедливо і для всієї планети, і для безлічі людей, котрі населяють Землю.

Життя людини знаходиться не в руці вбивці, а в руці Божій. Творцеві не потрібно буквально нічого, щоб створити людину і навіть цілий світ.

Якщо людина в тяжкий час випробувань залишається з Богом, то їй і смерть не страшна. Навіть прийнявши смерть за виконання Божої волі, така людина не втрачає, а набуває.

Мученицька смерть сина для матері означала не втрату останньої дитини, а придбання. Тут, на сторінках старозаповітної книги, «міжзаповітної книги» вже відчувається передбачення подій Нового Завіту.

Передбачається новозаповітна віра у Воскресіння Христове і воскресіння мертвих.

Всі, хто був замучений за ім’я Господнє, воскреснуть до життя вічного. Бог дасть їм нове вічне життя, яке не можуть забрати ніякі лиходії.

З таким сповіданням віри стародавні християни твердо стояли перед обличчям жорстоких язичницьких правителів.

Так маємо стояти і ми.

Звідки ж пішла традиція освячувати мак в цей день?

Слово «Маккавей» походить від арамейської «makkaba» – «молот». Також його пов’язують з єврейським «makkevet», що має те ж значення. Це слово просто співзвучне зі словами «мак віяти», тому на Русі в народній свідомості пам’ять мучеників Маккавеїв міцно зв’язалася з освяченням маку і приготуванням страв з нього.

Православна Церква благословляє 14 серпня приносити на освячення в храми воду і мед нового врожаю. Можна також, за бажанням, принести мак і різні трави.

За матеріалами прес-служби Рівненської єпархії