Дивовижна притча-розповідь, яка навчить вас любити: себе, людей, життя.

— Доктор, здрастуйте!

— І ви будьте здорові. На що скаржимося?

— Душа болить. Ви ж душевний лікар?

— Душевний. Прізвище моє таке. І спеціалізація – теж. А вашу душу щось поранило?

— Не знаю. Може бути. Я її якось не відчуваю. Я взагалі погано відчуваю. Наприклад, я не вмію говорити «люблю».

— Так?

Ну, це поширене захворювання. Розкажіть мені, який ваш раціон харчування.

— Харчування? Ага, так. Ну, — супи, каші там. Овочі. М’ясо-але не кожен день. Ну, я апельсини обожнюю, морозиво, цукерки шоколадні теж люблю. — Ага! Любите!

Значить, вмієте говорити «люблю»!

— Ні, ви мене не зрозуміли. Я людям не вмію говорити «люблю».

— Зрозуміло. Так, дихайте! Глибше дихайте! Та що ж ви так напружилися?

— Не можу я глибше дихати. У мене дихання перехоплює.

— Так і запишемо: не дозволяєте собі дихати на повні груди. Тепер не дихайте. Не дихайте… Не дихайте… Все, можна.

Схоже, у вас це звичний стан – не дихати?

— Чому?

Та я начебто дихаю…

— Ось саме,»начебто». А насправді – так, вигляд робите. Ви ж боїтеся відкритися. Ви ж всі почуття в собі затискаєте. Не даєте їм проявлятися!

— Ну, це ж непристойно, коли почуття напоказ. Я їх пригнічую в самому зародку. — Ось і порозумілися ваші проблеми з диханням.

Накопичили, в собі зародків. Всі груди забиті. Ось вам і не дихається глибоко. Почуття пригнічувати – це злочин по відношенню до себе.

— А як тоді, як з ними чинити?

— Визнавати що вони існують. Називати їх по іменах. І дозволяти їм бути.

— Я потім з цим розберуся. Але зараз я ж не за цим. Я не вмію говорити «люблю».

— Дайте-но я вас простукаю.

— Ай! Ой! Не треба! Будь ласка, не стукайте! Мені страшно!

— Так, значить, і до страхів ваших достукалися. Слава тобі, Господи! Але ж вам не боляче? Чого боїтеся? — Болі боюся! Не хочу, щоб боляче! — Оооось! … А від чого буває боляче?

— Коли заб’єшся. Коли обпечешся. Коли впадеш. Багато чого…

— Дорогенький мій! Так ви боїтеся любити!

— Я? Боюся? А при чому тут це…

— Та любов же і є – полум’яний політ! Хіба ні? Вона складається з злетів і падінь, з крутих віражів, із зіткнень. Любов не може бути обережною!

— Доктор… Я знаю. Було це все у мене. Траплялося.

— І тепер ви боїтеся… — Так. Я боюся. Боюся, що не зрозуміють. Відкинуть. Обдурять.

— Ось ви і затиснули свої почуття. Захистили себе з усіх боків від можливого болю. І тому вам важко сказати «люблю»… Ваша хвороба дуже навіть виліковна. І рецепт простий. Навчіться любити себе. Якщо ви будете любити себе – ви нікому не дозволите себе поранити. Ви будете вибирати тільки найкраще, найкорисніше для вас.

Ви будете безпомилково знаходити те, що зробить вас ще щасливішим.

— Проте… виходить, зараз я себе не люблю? Так, чи що?

— Вже починаєте! Інакше б ви до мене не прийшли. Ви вже стали про себе піклуватися, – а це добра ознака.

— А… як це – любити себе?

— Для початку почніть до себе прислухатися. До своїх бажань, відчуттів. А то вас що не запитаєш – «не знаю», «не відчуваю». Якщо ви самі так неуважно до себе ставитесь, чому ж інші будуть вас щадити? — І що ж мені робити? Як навчитися себе любити?

— А ви самі себе жалійте, хваліть, заохочуйте. Себе треба час від часу заохочувати – знаєте про це? Не перевантажуйтесь! Не робіть те, що не хочеться! Не дозволяйте себе ображати! І не дозволяйте собі ображатися.

— Ну… Я спробую себе любити, щадити і не слухати критики і звинувачень.

— Ну ось і славно. Користуйтеся цим рецептом – і скоро ви відчуєте, що всередині звільнилося місце для любові. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися. Медицина своє слово сказала, справа за вами.

— Почекайте, доктор! Але як же воно звільниться, якщо там стільки всього? — Так-так… Камені всякі…. зародок… образи проковтнуті… Накопичили ви, накопичили!

— Так, що з цим робити? — А тут рецепт один: прощати, прощати і ще раз прощати! Тричі на день, після їжі! Джерело