Дума Емігрантки. Слова що розривають душу

В чужій країні, десь далеко,
Живе вкраїночка одна.
Летить додому, мов лелека,
На крилах юності вона.
Їй спогад душу розриває.

Щодня в думках моя Волинь,
Тут кожна квіточка співає,
Тут неповторна неба синь,
Стежки де босі ноженята
Збивали ранками росу,

Де дух літає мами й тата,
Де Бог створив земну красу.
Її душа за Україну
Болить і прагне перемін.

Накрила білу скатертину
В уяві хата, поле, тин.
Сидить матуся на порозі
І вишиває рушника,
А поруч тато в оборозі

Готує сіно для бичка.
В пісочку діти ліплять хатку
І сірий котик біля їх.
Бабуся поруч поле грядку
Та соловейко тішить всіх.

Так захотілося пірнути
У той дитинства тихий час,
До себе маму пригорнути,
Як це було колись не раз.

Та тільки мами вже немає
Бо перейшла десь в інший світ.
За мить сльоза з повік збігає,
Зникає хата,діти, кіт.

В реальність знову повернулась,
Чужа країна, інший світ.
І ностальгія враз проснулась.
Без України стільки ж літ.

Але ж у серці Батьківщина
Не загубилась ні на мить
Її сьогоднішня руїна
Шкребе в душі і так болить.

Ота корупція велика,
Оті не сіяні поля,
І хитра олігархів пика,
І окупант що йде з Кремля.

Ті злидні, що обсіли всюди,
Те безробіття навкруги
І ті сумні та щирі люди
Без рук, без ока, без ноги.

Що захищали Батьківщину
І вмить потрапили в біду
Чи полягли за Україну
Поклали душу молоду.

Здригнулась свічку запалила
Приклалась тілом до ікон
І щиро Господа молила
Щоб відійшло це ніби сон.

Щоб мир прийшов на Україну,
Воскресла рідна нам земля,
І прийняли її в родину
В якій живу сьогодні я.

Микола Курилюк с. Дубечне Волинь