Коротка але дуже мудра притча про те, де ховається щастя.

Мудре нагадування про те, що пошуки можуть бути нескінченними, а ось життя обмежене рамками.
Стара мудра кішка лежала на травичці і грілася на сонечку. Тут повз неї пронеслося маленьке спритне кошеня. Воно шкереберть прокотилося повз кішку, потім жваво підскочило і знову почало бігати колами.

— Що ти робиш? — ліниво поцікавилася кішка.
— Я намагаюся зловити свій хвіст! — захекавшись, відповіло кошеня.
— Але навіщо? – засміялася кішка.
— Мені сказали, що хвіст – то моє щастя. Якщо я зловлю свій хвіст, то зловлю і своє щастя. Ось я і бігаю вже третій день за своїм хвостом. Але він весь час вислизає від мене.

Стара кішка посміхнулася так, як це вміють робити тільки старі кішки і сказала:
— Коли я була молодою, мені теж сказали, що в моєму хвості – моє щастя. Я багато днів бігала за своїм хвостом і намагалася схопити його. Я не їла, не пила, а тільки бігала за хвостом. Я падала без сил, вставала і знову намагалася зловити свій хвіст. У якийсь момент я зневірилася. І просто пішла, куди очі дивляться. І знаєш, що я раптом помітила?

— Що? – з подивом запитав кошеня.
— Я помітила, що куди б я не йшла, мій хвіст скрізь йде за мною. За щастям не треба бігти. Треба вибрати свою дорогу, і щастя буде йти разом з тобою.