Лист доньки – мамі. Зворушив до сліз

Мам, я в шапці.
Я сама її одягнула, тому що на вулиці сніг. І навіть не зняла за поворотом. Уявляєш, яка я тепер доросла!

Я добре харчуюся. Іноді занадто добре – пора б зупинитися.

З оцінками все в порядку. Один раз мала п’ятнадцять тисяч лайків за твір про Пушкіна, у мене його багато хто списав.

І в кімнаті тепер порядок. Просто раптом виявилося, що жити в бруді неприємно, а шукати труси по півгодини – це занадто. Тепер ми з пилососом регулярно вальсуємо по квартирі і дивимося на сніг за вікном. А коли я перестану боятися повстання машин, куплю робот-пилосос і назву його Павлом.

Я багато чому навчилася. Готувати, наприклад – це з простого. Ще я тепер вмію розлучатися, шукати орендовані квартири, звільнятися з роботи, вибирати подруг так, щоб не плакати через них, виховувати дітей так, щоб вони не плакали через мене.

До речі, пам’ятаєш, я все боялася, що у мене не прокинеться материнський інстинкт? Прокинувся. І спати перестала вже я …

Зате я тепер тебе розумію. Розумію, але не аналізую. Кажуть, це теж частина дорослості – берегти батьків замість того, щоб їх нескінченно аналізувати. Берегти, цінувати, дзвонити, поменше скаржитися і частіше говорити, що у тебе все добре, якщо вже є людина, для якої це найголовніша новина і радість.

Я пам’ятаю, як раніше було просто. Мама дозволила-мама не дозволила. Раз вирішила – тобто прийняла рішення – звільнила від відповідальності.

Тепер я все вирішую сама, а до тебе їжджу, щоб побути маленькою, виспатися і відчути, ніби 36 років – тобі, а мені тільки 9, і можна знову йти без шапки, ловити ротом сніжинки і відчувати себе в безпеці.

Довше би.

Джерело