Маленький хлопчик однією фразою, повністю змінив спосіб життя свого батька.

У маленькому гірському селищі жили батько і маленький син. На жаль, мама хлопчика померла при його народженні, тому батько самотужки виховував дитину, як міг. Треба зауважити, що жили вони дуже бідно у старій, обшарпаній часом, хатині. Доволі часто, тато навіть не мав чим нагодувати свого синочка.

Одного разу батько спокусився, і вкрав з сусідського городу кілька картоплин. В цей день у малого хлопчика була печена картопля на вечерю, яку він дуже полюбляв. Дитина так раділа тій страві, що батько наважився знов піти вночі до сусіда по молоду бульбу, а ще, там росли молоденькі огірочки, які теж просто обожнював хлопчик. Тож, довго не думаючи батько вкрав і їх.

Ця історія повторювалася на протязі цілого місяця, аж поки син не розплакався і не попросив батька узяти його з собою. Адже малому було страшно лишатися вдома самому, тож серце батька не витримало вмовлянь і він погодився.

Опівночі, коли місяць вийшов з-за хмар, і освітив город сусіда, ніжним, блідим сяйвом, тато з сином пішли красти городину сусіда. Коли чоловік вирвав перший огірок, син злякано скрикнув:

– На нас хтось дивиться, тату! – великими очима дивився хлопчик на батька.

– Тут нікого немає крім нас, синку, не бійся. Хто може на нас дивитися? – запитав тато.

– На нас дивиться небо і місяць, і зорі і…мама… Їй за нас дуже соромно. Їй особливо, адже вона нас любить і просить у Бога для нас добра. А ми тут… – хлопчик замовк.

А татові стало так соромно за себе, що він чимдуж покрокував додому, а за ним побіг і хлопчик.

Сусід жив з жінкою самотньо, але заможно, на краю села, і саме того дня, йому набридло терпіти, що хтось краде у нього городину, і взявши рушницю він вирішив пристерегти крадія, і всипати йому гарний пуд солі. І вже, навіть зібрався стріляти у тінь, що копирсалася на його грядці, коли почув слова маленького хлопчика, і схаменувся, підняв очі до неба, і теж відчув сором. Адже стріляти у людину за кілька картоплин, це неправильно, хоч навіть і простою сіллю. На нього теж дивилося небо, і місяць і зорі, і хтось, кому за нього дуже соромно перед Богом.

Тим часом, батько і маленький син сиділи у своїй хатині та дивилися один на одного, подумки батько перебирав сьогоднішні події і відчув сильне бажання змінити своє життя. Адже він не тілько робить погані речі, а ще й подає приклад своєму сину. Безмежне каяття, придавило чоловіка, мов кам’яною брилою.

Наступного ранку у двері бідняцької хатини постукав сусід. Він приніс картоплю і трохи огірків. А ще, запропонував татові з сином працювати у нього на городі. Пообіцявши добре платити. Чоловік радо погодився, адже вмів і хотів працювати, а не красти.

Через кілька днів, коли ввечері чоловік закінчив роботу і отримав чесно зароблені гроші, до нього підбіг син і радісно сказав:

– Тату, сьогодні небо теж дивиться на нас і радіє, а більше за місяць і зорі, радіє за нас наша мама!

Випадково ці слова почув і сусід, і тихенько посміхнувшись, вдивлявся у вечірнє небо…

Адже за нього там, теж хтось радіє. Він це відчував.