Моя дружина хвора, і не пам’ятає, що я її чоловік, але я добре знаю, хто для мене вона

Це був звичайний клопіткий ранок, коли, приблизно в 8:30, літній чоловік, років 80-ти, прийшов зняти шви з великого пальця руки. Було видно, що він дуже поспішає, і він сказав злегка тремтячим від хвилювання голосом, що у нього важлива справа в 9 годин ранку. З жалем похитавши головою, я попросив його сісти, знаючи, що всі лікарі зайняті і ним зможуть зайнятися не раніше ніж через годину.

Однак, спостерігаючи, з яким сумом в очах він раз у раз поглядає на стрілки годинника, в мені ніби щось співчуттям зойкнуло — і я вирішив, благо у мене не було в даний момент інших пацієнтів, самому зайнятися його раною. Обстеживши його палець, я виявив, що ранка встигла добре зажити, і порадившись з одним з лікарів, я отримав необхідні інструменти для зняття швів і медикаменти для обробки рани.

Зайнявшись впритул його пальцем, ми розговорилися. Я не втримався і запитав у нього: – У вас, напевно, призначена зустріч, раз ви зараз так поспішаєте.

— Ні, не зовсім так. Мені треба встигнути в лікарню погодувати мою хвору дружину. Тоді я запитав, що з нею. І літній чоловік відповів, що у неї, на жаль, виявили хворобу Альцгеймера.

Поки ми розмовляли, я встиг зняти шви і закінчив обробку його рани. Поглянувши на годинник, я запитав, чи буде вона хвилюватися, якщо він трохи запізниться. На мій повний подив, мій співрозмовник сказав, що вона, на жаль, не впізнає його останні п’ять років.

– Вона навіть не знає, що я її чоловік – похитавши головою, додав він. Здивований, я вигукнув:

– І ви все одно ходите туди щоранку, навіть незважаючи на те, що вона навіть не знає, хто ви? Він посміхнувся і по-батьківськи поплескавши мене по руці, відповів:

— Вона не знає хто я, зате я знаю, хто вона. Я насилу втримав сльози. А як тільки він пішов, мурашки побігли у мене по руках і я подумав: “та ж це саме та любов, про яку я мріяв все своє життя…»