Надзвичайно сильна притча, про те як Ангел спас цілу родину

У самому серці долини, серед полів, луків і лі­сів, у двоповерховому будиночку мешкала щас­лива родина. Складалася з трьох осіб: матусі, та­туся й шестирічного синочка.

Долиною протікав веселий і бурхливий стру­мок.

Будиночок стояв віддалік села, і тому в неділю родина сідала в маленький автомобіль та їхала на Службу Божу в парохіяльну церкву.

Увечері перед сном усі разом молилися. Один із Господніх ангелів щовечора забирав молитви й відносив їх на Небо.

Якось восени багато днів поспіль падав дощ. Струмок наповнився каламутною водою. Вода почала заливати долину.

Татусь розбудив матусю й синочка. Були пе­релякані, бо вода заливала перший поверх буди­ночка. І далі прибувала. Щораз темніша й щораз швидше.

” Підемо на дах!” – сказав татусь.

Узяв синоч­ка й зійшов на горище, а звідти – на дах. Матуся пішла за ними.

На даху почувалися, як пасажири затонулого корабля на острівці, який ставав дедалі меншим.

Вода невпинно піднімалась і дійшла вже до колін татуся.

Татусь, стоячи на даху, обійняв дружину і ска­зав : ” Стань на моїх плечах і постав синочка на свої плечі. Не бійся. Що б не сталося, я вас не покину!”

Матуся поцілувала синочка і сказала :

” Стань на моїх плечах і не бійся. Що б не сталося, не по­кину тебе!”

Вода далі піднімалася. Затопила татуся і його плечі, на яких стояла матуся. Потім затопила ма­тусю, яка тримала синочка. Татусь тримав мату­сю, а вода далі піднімалась. Дійшла до рота дити­ни … її очей… чола…

Господній ангел, який прилетів, щоби забрати вечірні молитви, побачив лише пасмо світлого волоссячка в каламутній воді.

Схопив це пасмо й потягнув…З’явився хлоп­чик, далі – його матуся, а за нею – татусь. Усі міцно трималися разом.

Ангел злетів з ними й поклав той людський ланцюг на найвищому пагорбі, куди вода не до­ходила. Татусь, матуся й синочок лягли на траву та почали обіймати одне одного, радіючи.

Замість молитов того вечора ангел відніс на Небо їхню любов. Усі небесні сили раділи цьому.