Не дитяча казочка про жабу, яку варто прочитати всім жінкам.

Не дитяча казочка про жабу.

Гуляли ми з донькою у парку. Осінь, краса, бабине літо у самому розпалі, коротко кажучи, настрій гарний і хочеться радіти життю. Дарина, так донечку звуть, збирала листя, бігала, натомилася і запропонувала нам з нею десь сісти відпочити. Потім сама знайшла очима майже вільну лавку, на якій сиділи бабуся з онукою. Бабуся розповідала малій, якусь казочку і моя Дарина почала уважно прислухатися до цієї казки. Мимохіть і я стала слухати бабусину розповідь. Дослухавши казку до кінця, я була шокована, адже такої правдивої історії ми дітям не розповідаємо, а шкода.
Наважуся переказати зміст казочки і вам, вона настільки життєва, що її має знати напам’ять кожна молода дівчина, аби не наробити помилок у житті.

Отже.

“Жила собі на світі молоденька дівчина. Гарненька, світлоока, життєрадісна і дуже добра. Вона раділа життю, збирала польові квіти, кожен ранок з усмішкою зустрічала сонечко…
Одного разу, вона пішла до ставка за квітами білого латаття. І коли хотіла вирвати першу квітку, побачила біля неї велику, пузату, зморшкувату жабу. Жаба голосно заквакала і заборонила дівчині чіпати те, що належить жабі. А потім, незрозуміло з яких причин заплакала. Дівчина була добра і співчутлива, їй стало шкода зеленої і вона поцікавилася, чому жаба плаче.

– Ти б теж заплакала, якби була зачаклована — жалілася жаба. – Адже я — зачаклований принц, гарний, добрий, чуйний, та ще й багатий до всього. Мене може розчаклувати лише дівчина з добрим серцем, якщо забере до себе додому, любитиме мене, доглядатиме, годуватиме, цілуватиме… І в один чудовий день чари зникнуть і я стану знову принцом.
Дівчина всім серцем повірила жабі. Взяла її у руки та радо віднесла до себе додому.

З того часу почалися для дівчинки часи постійної турботи та надії. Роботи було багато, адже жаба попалася примхлива, те вона не їсть, це вона не любить. Дівчинка готувала, прала, мила за жабою кімнати, адже жаба мала багато слизу і лишала після себе всюди сліди. І весь час сподівалася, що вже завтра прокинеться і побачить, як жаба перетворилася на принца, гарного, люблячого і турботливого. Але вранці дива не траплялося і жаба знов своїм гидким голосом сварила дівчину, за не вчасно поданий сніданок.

З часом, із веселої, життєлюбної дівчини вона перетворилася на рабиню. Завжди втомлену, неохайну, замучену постійними клопотами та виснажену сварками.
Якось вирішила дівчина піти до доброї чаклунки, може та допоможе розчаклувати принца. Але добра чаклунка, подивившись на жабу, знизала плечима, і відповіла що це звичайнісінька ропуха, а ніякий не принц. Дівчина обурена пішла геть. Вона так щиро вірила у те, що жаба — принц, що не захотіла прийняти за правду слова чаклунки.
– Певно вона шарлатанка якась — вирішила дівчина.

Через кілька днів, у дівчини було день народження, її батьки прийшли привітати донечку, і побачили жабу, поспілкувалися з нею. А потім в один голос почали запевняти дівчину, що жаба — звичайна брехуха. Адже вони прожили життя, і добре розбираються де правда, а де брехня.
Потім на день народження дівчинки прилетіла ще, її хрещена фея, яка теж повідомила дівчині, що її обдурила проста жаба. Але самолюбство не давало дівчині визнати правду. І вона пересварилася з рідними, переконуючи всіх, що це вони помиляються. Вона вигнала родичів, і далі почала працювати на жабу, сподіваючись на диво.

Аж поки не побачила сон, у якому стара, геть виснажена жінка мила у мисці жабу. У неї вже просто не було сил, це робити, але жаба сварилася і обзивала стару жінку ледащою. Тож, знесилена старенька просто впала біля жаби і тихим голосом, промовила свої останні слова:
– Ти мене впізнаєш, дівчино? Я, це ти у старості. Люди казали правду, жаба не перетворилася на принца, а стала ще злішою і гидкішою. Тікай, поки ще маєш у запасі молодість і сили.
Прокинулася дівчина нажахана. Підійшла до жаби і тремтячими руками узяла та понесла її до ставка, де знайшла. Жаба пручалася, сварилася… Та дівчина її не чула. Їй було боляче прощатися зі надією на щастя, прощатися з тим принцом, якого вона любила у своїх мріях. Але розум узяв верх над серцем, і жаба лишилася квакати у своєму ставку.

А дівчина знову стала весела, добра, життєрадісна, повна сил…тільки наївною бути перестала.”