Повчальна притча про те, що важливо не тільки просити прощення гріхів, але і самому себе прощати.

Якось чоловік згрішив та пішов до священника на сповідь з почуттям повного покаяння. Після сповіді, він причастився, але в душі у нього затаїлися сумніви, а чи дійсно його покаяння почуто і гріх відпущений.

Всі його думки зайняті були шкодуванням про свій вчинок і через тиждень він знову прийшов на сповідь. Але і цього разу він не отримав душевного спокою та умиротворення.

Він постійно думав, чому Господь прощає і відпускає всім гріхи, а його ні, невже він настільки безнадійний.

Він все життя провів в покаяннях і сповідях, постійно повертаючись думками до свого гріха.

Коли чоловік помер, на небі він зустрів Господа Бога, впавши перед ним на коліна запитав:

• Я кожного дня згадував про свій вчинок та жалкував. Чому Ти не пробачив мені гріха?
• Я пробачив тобі ще в перший день твого покаяння. Я пробачаю всім, хто від щирого серця просить пробачення. Це ти не зміг пробачити себе сам. Моє серце раділо кожного разу коли ти каявся за свій вчинок, але і охоплювало сумом, коли ти знову повертався до гріха. Багато людей, як і ти, думають і зайняті тільки своїми гріхами, а не вічним життям та Богом. Ти служиш тому в кого твоє серце, а серце твоє з розумом твоїм. – відповів Бог.