Рідня велика, але рідних мало! В цьому вірші вся правда життя.

Рідня велика, але рідних мало,
Такі випадки часто зараз є.
Кого, скажіть, будь ласка, хвилювало
Те, що приходило весь час в життя моє?

Батьків звичайно, їм велика дяка,
Бо без підтримки я б не прожила.
Турбує їх, навіть, дрібничка всяка,
Що у життя ввірвалась чи прийшла.

Сім’я – це чоловік і рідні діти, –
Підставлять, без проблем, своє плече.
Я з ними можу плакати й радіти,
Бо їм, як і мені, болить й пече.

І зовсім чужі люди – не родина(!!!),
На допомогу у важкі моменти йдуть!
Хіба, скажіть, моя у тім провина,
Що родичів мої проблеми не ”гребуть”?

Чи може хтось хоч раз коли спитає,
Як справи в мене, як моє життя,
А чи здоров’я й сил мені хватає,
Чи хтось із вас ”носив моє взуття”?

Рідня велика, але рідних мало,
Чужі, рідніші стали, ніж свої!
Якась невидима нас сила роз’єднала,
Мої проблеми – це лише мої.

© Людмила Степанишена