Син відвіз маму до притулку… А вона і там, не переставала про нього дбати. Вірш «Мамина Любов». До сліз.

Батько помер. Щоб квартиру продати
Син свою маму в притулок відвіз.
Та й в самоті залишив доживати…
Часу немає навідать її.

Час пролетів, не як день, як хвилина,
Раптом, дзвінок із притулку, як грім! —
Мама слаба й хоче бачити сина,
Хоче, мабуть, попрощатися з ним.

Швидко прийшов, біля ліжка спинився,
«Чим тобі, матінко, допомогти»?
Мама дивилася любляче й ніжно,
Тільки не було геть сил, щоб звестись.

«Тут, у притулку, літом задуха,
Спека така, щоби вже і помер.
Ти мене, сину, уважно послухай
Треба поставить кондиціонер.

Ще, холодильник придбай, хоч маленький.
Бо часто, голодна лягала я спать,
У роті не мала ані росинки,
Бо зовсім нема де продукти тримать».

Взимку, тут душу неможна зігріти,
Обігрівача сюди треба придбать.
Запросто можна тут захворіти,
Від холоду руки і ноги болять.

Син здивувався, і в мами питає:
«Чому ти мовчала усі ці роки»?
«Голод і холод мене не лякають,
Тільки про тебе мої всі думки».

Я тебе завжди буду любити,
Навіть коли перерветься мій путь.
Лиш хочу, щоб було тобі легше жити,
Коли тебе діти сюди відвезуть.

Автор: Алла Мініна