Світ не без добрих людей. Історія, з якої треба взяти приклад кожному з нас.

Під’їхавши до маркету, чоловік помітив на розі магазину бабусю, яка тримала в руках хліб та палку ковбаси й плакала. Він підійшов та запитав, що сталося, а жіночка відповіла:

– Синку, в тебе є ніж, щоб відрізати шматок хліба та ковбаски?

– Є, зараз принесу. – відповів молодик.

Чоловік відрізав старенькій бутерброд та ще раз поцікавився, що ж все-таки сталося. Бабуся загорнула продукти та поклала до пакета повного різними харчами й зі сльозами на очах почала їсти хліб з ковбасою та розповідати таку історію.

Біля вітрини з хлібом вона зустріла маленьку дівчинку, років дев’яти.

– Бабусю, доброго дня, а що Ви будете купувати? – запитала мала.

– Я…купувати? – розгублено перепитала жіночка.

– Так, ми купимо все, що Вам потрібно! – сказала дівчинка.

– Що купите? – ще більше розгубившись спитала бабуся.

– Все, що необхідно! – продовжувала мала.

– Я по хліб зайшла дорогою додому.

– Тоді купимо Вам хліба. Татку йди сюди!

– Не лякайтеся! Ми час від часу заходимо в магазин й Ліза вибирає людину, якій хоче допомогти. Що Вам потрібно купити? – підійшовши сказав тато дівчинки.

– Не треба діти. В мене пенсія є та й городину вирощую, курочок тримаю. Це Вам в місті багато чого потрібно, а в селі й хлібини досить. Дякую за турботу. Дай вам Бог здоров’я.

– Я знаю, що Вам важко! Ми все одно Вам допоможемо! Що Ви ще купуєте крім хліба? – не заспокоювалась Ліза.

– Іноді купую 150 грамів найдешевшої ковбаски та їм бутерброд біля магазину, а потім йду додому.

–  Яку саме ковбасу? Показуйте! – спитала дівчинка.

– Але зараз її не має! Залишилась тільки дорога. Не турбуйтесь, не потрібно мені ковбаси.

– Я все зрозумів! Бабусю Ви почекайте нас в зоні відпочинку, а ми купимо все, що Вам потрібно. Лізонько, біжи вибирай. – сказав чоловік.

– Зупиніться. Нічого не потрібно. – схвильовано просила жіночка.

Але її вже ніхто не слухав, бо з задоволенням наповнювали візок різними товарами.

– То чого ж Ви плачете? – спитав молодик дивлячись на повний пакет продуктів.

– Не знаю, синку. – відповіла старенька.

В ту мить поряд з Лізою та її батьками був Ісус, який надихав їх творити добро.