«Мені в житті не щастило з моменту мого зачаття…» — так почав цю історію літній професор.
Група бізнесменів, підприємців, управлінців, які приїхали в кінці 90-х в каліфорнійський університет за новими технологіями в маркетингу і PR, були стурбовані одним питанням: «звичайно, вам-то добре тут говорити… якби у нас такі податки/закони/вчителі/батьки/гроші/можливості… і т. п. були, — ми б….». Але тут літній професор перебив людей, які горланили. І далі слідувала красива історія, інформує Ukr.Media.
Він вийшов з-за кафедри, присів якось бочком на першу парту і вимовив цю саму фразу: «Мені в житті не щастило з моменту мого зачаття…»
– Хочете, розповім свою сумну історію?
– Звичайно ж, так! — закивали всі. І приготувалися його жаліти.
Урок на все життя:
– Мені в житті не щастило з самого моменту мого зачаття…
Мій батько, перебивався випадковими грошима, був без стабільного заробітку. Він зник з мого життя, як тільки дізнався, що його неповнолітня подружка — дівчина-мулатка, яка воліє нічний спосіб життя, — «залетіла». Його як вітром здуло! Тому я — безбатченок.
Моє невезіння тільки починалося… Юна мулатка, хоч і виносила мене майже до терміну, але тільки зачувши мій перший крик, відразу, на пологовому столі, відмовилася від мене. Так я, слабкий, беззахисний малюк, який щойно прийшов у цей чужий, незнайомий світ, залишився зовсім один… Все, що залишалося — кричати від безвиході на весь Всесвіт на руках акушерки.
Далі — більше… Мені фатально не щастило… Мене не всиновили у дитинстві я був дуже слабкою, хворобливою дитиною. До того ж у ті роки, народжений від мулатки, я взагалі мав мало шансів бути усиновленим. Тому з Будинку малятка, я прямо потрапив у дитячий будинок.
Ну, тут вже… не щастить так не щастить! Це був дитячий будинок для «кольорових» дітей, яких нас там тільки не було… Я сповна відчув на собі все: і як б’ються китайці, і як плюються мексиканці, і як боляче щиплются чорні…
Не везло мені з навчанням… Вчителі довго не затримувалися і весь час змінювалися. Та, чесно кажучи, і не з усіх предметів вони у нас в дитячому будинку взагалі були. Тому зі школою у мене теж, як ви розумієте, не задалося. Ну, просто — тотальне невезіння!…
…Він помовчав. Посидів в тиші, дивлячись кудись у підлогу… Потім підняв очі на нас. Ми, звичайно співчутливо чекали продовження цієї історії, не розуміючи, до чого він взагалі все це почав, — адже так славно сперечалися з маркетингових задач всього півгодини тому.
– Я втомився розповідати вам це, — несподівано сказав він, — Це не моя історія… Хочете, я розповім вам свою?
Німа пауза… Нам залишалося тільки погодитися головами, тому що ми взагалі вже остаточно загубилися: де тут чия історія, для чого він взагалі все це нам розповідає, та ще й англійська мова для багатьох не просто в своїх тонкощах давався.
– А моя історія — ось… — продовжив він.
– Я по життю взагалі — дуже везуча людина!
Мені пощастило прямо з самого моменту мого зачаття, коли мій недолугий татусь зник з мого життя, і не менш недолуга матуся — раз і назавжди! Можливо він відчув, що не зможе дати мені всього того, що допоможе мені вижити. Я вдячний йому за те, що його рішення саме таке… Хто знає, яким би я виріс і що б зі мною сталося, якби моє дитинство пройшло поруч з ним. Можливо він інтуїтивно зрозумів, що цей слабкий малюк ніколи не зможе стати сильним поруч з ним і тому тихо ретирувався. І я вдячний йому за це.
А мені, між тим, продовжувало везти.
Юна мулатка відмовилася від мене прямо на пологовому столі. І це вже була удача! Тому що, якби вона забрала мене з пологового будинку, я взагалі не впевнений, що залишився б в живих… А так в мене, хоч і слабкого, недоношеного, з’явився шанс! Шанс на життя! І дала мені його вона… Моя недолуга сімнадцятирічна мати. Я вдячний їй за цю відмову. І навіть в думках не хочу уявляти, де б я жив, як і де пройшло моє дитинство, якби вона не відмовилася від мене. Ця її відмова теж надала мені сили. Адже оголошуючи Всесвіт своїм першим криком, я вже розумів, що сподіватися мені в цьому житті не було на кого, я один… А це, напевно, все ж якусь концентрацію внутрішньої енергії викликає, погодьтеся… — посміхнувся він.
Далі — більше!
Мені пощастило, що мене не усиновили в дитинстві. Інакше я, болючий, ослаблений малюк, одержав би, можливо, дуже комфортні тепличні умови і турботу, але чи допомогло б мені це стати сильнішим і впевненішим в собі? Чомусь я думаю, що ні. Саме життя в дитячому будинку навчило мене стійкості: я навчився у китайців битися, я перейняв у чорних їх «щипці», так і плюватися я можу ого-го як! Це не везіння!
Ну, а зі школою — це взагалі окрема пісня! Вчителів не вистачало і кілька предметів, бувало, вів один чоловік. В старших класах ми здружилися з вчителем біології, який був для нас «ходячою енциклопедією», — так захоплений він був захоплений своїм предметом. І от везіння, він же викладав у нас ще й математику, що дозволяло нам зустрічатися на уроках кожен день! Ми багато спілкувалися. Звичайно у мене були тільки відмінні оцінки по його предметах. І коли постало питання про вибір коледжу — я не роздумуючи, пішов туди, де потрібна була математика і біологія.
Потім був університет.
Потім — наукова робота.
Сім’я. Діти. Онуки. Правнуки…
Я радий тому, що народився під щасливою зіркою!
І вдячний Долі за везіння.
Він продовжував з посмішкою сидіти на краєчку стільця. А ми «переварювали» все щойно почуте…
– Ось дві історії, два погляди на одне і те ж життя, — сказав він, встаючи з парти, здіймаючи перед собою дві відкриті долоні, як шальки терезів, — яка Вам більше до душі?
Палюшки – смачна українська страва В українській традиційній кухні є цікавий рецепт простої та смачної…
Домашній маршмелоу – простий і смачний десерт Популярний зефір маршмелоу легко приготувати вдома. Він не…
5 лютого – день святої мучениці Агафії 5 лютого православний світ вшановує пам’ять святої мучениці…
Чому не можна залишати брудний посуд у раковині на ніч Після роботи часто не залишається…
5 лютого – день пам’яті святої Агафії У цей день люди звертаються до святої Агафії…
Як знезаразити ґрунт перед посадкою Перед початком нового сезону важливо правильно підготувати землю. Один із…