Якщо ви не можете пробачити когось, прочитайте це! Це дуже важливо в Піст.

Прощення може бути величезною і нездоланною пустелею для тих, хто прагне справедливості. Одна лише думка про те, щоб дозволити комусь просто піти безкарним, позбавляє нас спокою. Ми не просто хочемо, щоб наші руки були чистими. Хочемо поквитатися з кривдниками, і щоб кожному далося по заслугах. Хочемо, щоб вони, а не ми, несли на собі тягар своїх вчинків, інформує Ukr.Media.

Прощення здається для нас неймовірною зрадою самих себе. Після того, що з нами сталося, після того, що хтось зробив, ми прагнемо справедливості так, як не прагнули ще нічого. Всередині нас яскравим полум’ям палає гнів, наповнюючи наші жили отруєним димом. Ми знаємо це, але, тим не менш, ми ніяк не можемо від нього відмовитися. Гнів здається нам невід’ємною частиною нас самих, такий як серце, мозок або, скажімо, легкі.

Але всім нам варто зрозуміти дещо про гнів… Для нас ця емоція є свого роду інструментом, засобом для досягнення мети. Ми злимося і гніваємося тому, що ми хочемо справедливості, хочемо, щоб хтось отримав по заслугах. Вважаємо, що гнів корисний. Ми з якоїсь невідомої причини вважаємо, що чим злішими будемо, тим більша ймовірність того, що ми зможемо втілити в життя наше прагнення помститися.

Але це сліпий гнів, який не дає зрозуміти, що минуле залишилося в минулому, що рана, завдана душі, вже нанесена, і з цим нічого не поробиш. Він наполегливо твердить вам, що помста все виправить. Він змушує вас ганятися за справедливістю – будь-якою ціною. Тільки от справедливість, до якої ми прагнемо, далеко не завжди реалістична. Далеко не завжди в наших силах покарати кривдника або злочинця так, як він того, на нашу думку, заслуговує. І далеко не завжди він дійсно заслуговує саме цього, якщо вже на те пішло.

І коли ми продовжуємо злитися в подібній ситуації, немов раз за разом зриваємо скоринку з рани, яка ледь почала гоїтися, тому що вважаємо, що так у нас не з’явиться потворного шраму. Ми вважаємо, що в майбутньому зможемо змусити тих, хто нас колись поранив, зашити цю рану з такою неймовірною точністю, що від неї не залишиться і сліду.

Правда про гнів у тому, що він – не більш ніж заперечення зцілення. Заперечення, за яке ми чіпляємося руками і ногами тому, що ми просто боїмося. Тому що ми боїмося тієї людини, якою станемо, якщо дозволимо нашим ранам зажити, і нам доведеться жити в абсолютно новій, вже далеко не такій гладкій шкірі, як раніше. Ми хочемо повернути собі нашу стару, звичну емоційну «шкуру». І гнів підказує нам, що для цього ми ні за що не повинні дозволяти цій рані зажити.

Коли наша душа палає від гніву, прощення здається нам абсолютно неможливим. Ми навіть можемо хотіти, щоб воно стало можливим, тому що наш розум знає, що потенційно це найбільш здоровий і продуктивний вибір. Хочемо спокою, який несе з собою прощення. Ми хочемо вивільнення негативу, який заполонив нашу душу. Ми хочемо, щоб голос божевілля, що заглушає все інше, затих… але не знаємо, як усього цього досягти.

І все це відбувається тому, що всі ці порадники і тренери особистісного зростання забувають сказати нам найважливішу правду про прощення: воно нічого не виправляє. Це не чарівна тертка, яка миттєво зітре з вашого минулого біль від того, що з вами сталося. Вона не може миттєво позбавити від болю, заживити рану, не залишивши і сліду, і дати вам спокій. Щоб знайти спокій, вам належить пройти довгий і нелегкий шлях у гору. Ну а прощення – це всього лише запас води, який дозволить вам не померти на цьому шляху від спраги.

Пробачити когось – це означає відмовитися від марної надії на інше минуле. Це означає раз і назавжди зрозуміти, що минуле залишилося в минулому, пил від удару осів. Це значить прийняти той факт, що немає ніякого чарівного способу зробити все таким же, як раніше. Значить усвідомити, що хоча ви абсолютно не заслужили урагану, який пройшовся по вашому місту, це все одно ваше місто. Вам доведеться або жити в його руїнах, або постаратися відновити його, і, можливо навіть, зробити краще. І повірте, гнів – поганий помічник у справах творення, так що краще обійтися без нього.

Вміти прощати – значить вміти приймати відповідальність. О, ні, зовсім не за те, що відбулося у вашому житті, але за розчищення завалів і відновлення після них. Значить раз і назавжди прийняти рішення, що відновлення свого власного внутрішнього спокою для вас набагато важливіше, ніж порушення чужого.

Пробачити кривдника – не значить забути, як він заподіяв вам біль. Це не означає, що ви повинні потоваришувати з ним, проявити до нього співчуття, чи, скажімо, якось виправдати те, що він з вами зробив. Це означає лише те, що ви приймаєте той простий факт, що він залишив у вашій душі мітку, яка нікуди не дінеться в довгостроковій перспективі. І подобається вона вам чи ні, вам доведеться нести її на собі.

Прощення зовсім не в тому, щоб дозволяти несправедливості правити світом. Воно в тому, щоб створити власну справедливість, власну карму, і, в кінцевому підсумку, власну долю. Воно в тому, щоб знову піднятися на ноги, що б з вами не трапилося, і вирішити, що ви ні за що не будете нещасні через те, що зробили або намагалися з вами зробити інші.

Це значить сміливо йти вперед, пишаючись кожним шрамом.