Початок Великого посту передує Прощену неділю. Цим днем закінчується тривалий шлях приготування своєї душі до початку непростого духовного і фізичного випробування, яким є піст.
Прощена неділя – остання з чотирьох, які безпосередньо примикають до дати початку Великого посту. Є й інші назви для цього дня – сиропусний тиждень (цією неділею завершується сиропусна седмиця, вона ж масляна), тиждень Адамова вигнання (згадується вигнання перших людей з Раю і робиться акцент на тому, що причиною цього був первородний гріх) і т. д, передає Ukr.Media.
Історія Прощеної неділі
Історія цього дня сходить до перших століть християнської церкви і становлення чернецтва в Єгипті. Традиційно ченці-пустельники усамітнювалися перед Великоднем і на сорок днів посту переривали всі контакти зі світом. Оскільки не всі вони після закінчення посту могли знову вийти у світ – хтось помирав, когось вбивали, хто потрапляв в лапи звірам – вони намагалися заздалегідь попросити один в одного прощення за вільні і невільні гріхи. Крім того, така практика для них була додатковою молитовною ретельністю, подвигом в приготуванні своїх душ до посту і подальшого свята Воскресіння Христового.
Церковні традиції Прощеної неділі
Церковна богослужбова практика православної церкви вказує на те, що гріховний стан, в якому перебуває людство після вигнання з Раю – це відділення людини від Бога. Необхідно сконцентрувати свою увагу про своїх гріхах, приведення своєї душі в смиренний стан перед постом. Богослужбові тексти, які в цей день читаються на літургії, наповнені сенсом прощення, смиренності плотських бажань і потреби шукати справжні скарби на небесах (чесноти). На богослужінні здійснюється Чин прощення – священик читає спеціальні молитви і просить вибачення у вірян, а вони в свою чергу повинні зробити те ж саме.
Духовний сенс прощення
Осередок цього дня – це взаємне прощення. Головні слова цього дня – «прости мене». І людина чекає у відповідь почути – «Бог простить, і я прощаю». Суть цього – в необхідності усвідомлення своєї гріховної природи, і що в силу цього ми можемо принести комусь біль, страждання своїми словами чи ділами. Навряд чи ми розраховуємо, що зараз же в цьому діалозі усвідомимо і розберемо докладно всю складність завданих образ, але усвідомити і визнати – це той мінімум, який вимагається від людини, що просить прощення. Важливо розуміти, що за цим – Суддя – Господь, і тільки Він може милувати або судити. А людина, до якої звертаються за прощенням, така же грішна, тому і відповідає, насамперед, що «Бог простить», а потім вже смиренно «і я прощаю».
При цьому під взаємне прощення важливо пройти і через власну гординю, упокорити себе, знайти в собі сили, коли ми звертаємося за прощенням, і коли за прощенням звертаються до нас. А може бути, в немочі, не маючи сил пробачити, чесно в цьому зізнатися і попросити прощення для цієї людини у Бога. Також всіляко потрібно пам’ятати про небезпеку формального підходу у взаємному прощенні. Тут не може бути такого, що «так прийнято», «так роблять усі», «така традиція» і при цьому в душі зберігати образи і злість на людину. Лагідність, любов, смирення – це ті чесноти, які повинні бути присутніми в акті вибачення у цей день. Прибрати з своїх сердець злобу, недоброзичливість, образи, ворожнечу. В іншому випадку – всі зовнішні ритуали поста (утримання від скоромної їжі, відвідування богослужінь і т. д.) виявляться марними. Як писав преподобний Єфрем Сирін: «Якщо ти, людина, не прощаєш всякого, хто згрішив проти тебе, не обтяжуй себе постом і молитвою – Бог не прийме тебе». Мир з Богом і взаємний мир – це те, до чого повинні прагнути віруючі християни.
