23 березня — пам’ять преподобної пустельниці Анастасії

Під час гоніння на християн,в III столітті, одна благочестива жінка на ім’я Руфинія втекла з Коринту в гори, рятуючись від переслідувань. Там вона народила сина Кіндрата і незабаром після пологів померла. Немовля залишилось живим і дитинство та юнацькі роки святого пройшли в пустелі. Будучи вже дорослим, він одного разу зустрів християн, які просвітили його світлом віри. Кіндрат вивчився грамоти, а пізніше здобув медичну освіту і досяг великих успіхів. Але найбільше Кіндрат любив пустинну тишу і більшу частину часу проводив у горах, перебував на молитві.

В пустелю до святого часто приходили його друзі, щоб послухати його настанов. Серед них були Кипріан, Діонісій, Анект, Павло, Крискент та багато інших.

За наказом гонителя християн імператора Декія до Коринту прибув воєначальник Ясон. Святий Кіндрат був схоплений разом зі своїми друзями і кинутий до в’язниці. На допитах Ясон, найчастіше допитував Кіндрата як старшого за віком. Святий мужньо визнавав свою віру в Христа Спасителя. Тоді його стали катувати. Святий, незважаючи на нелюдські страждання, знаходив у собі сили підтримувати інших, переконуючи їх не боятися і твердо стояти за віру.

Не добившись ні від кого зречення, Ясон, наказав кинути мучеників на розтерзання звірям. Звірі ж їх не чіпали. Святих прив’язали за ноги до колісниці і волочили по місту, багато хто з натовпу кидали в них каміння. Нарешті мучеників присудили до страти.

На місці страти святі попросили собі трохи часу для молитви, а потім один за одним почали підходити до ката, схиляючи голову перед мечем. Решта учнів святого Кіндрата також постраждали за Христа.

Преподобна Анастасія жила в Константинополі і походила з аристократичної родини. Благочестива патриціанка була для багатьох зразком добродіянь і користувалася великою повагою у імператора Юстиніана (527 — 565). Рано овдовівши, Анастасія вирішила залишити все мирське і спасати свою душу далеко від столичної суєти. Вона таємно покинула Константинополь і відправилася до Олександрії. Недалеко від міста вона заснувала невеликий монастир і цілком присвятила себе Богові.

Через декілька років імператор Юстиніан овдовів і вирішив розшукати Анастасію, щоб одружитися на ній. Дізнавшись про це, блаженна Анастасія негайно попрямувала у віддалений скит до авви Даниїла (пам’ять 18 березня) по допомогу. Щоб врятувати Анастасію, старець вдягнув її в чоловічий чернечий одяг і назвав Анастасієм-євнухом. Поселивши її в одній з найвіддаленіших печер, старець дав їй молитовне правило і повелів ніколи не виходити з печери і нікого у себе не приймати. Лише один чернець знав це місце: він мав послух – раз на тиждень приносити до печери невеликий хліб і глечик води, залишаючи їх біля входу. У такому суворому затворі преподобна Анастасія прожила двадцять вісім років. Всі вважали, що в печері трудиться євнух Анастасій.



Господь відкрив блаженній день її смерті. Дізнавшись про близьку смерть, вона написала про це авві Даниїлу. Старець незабаром прийшов і приніс все необхідне для її поховання. Він знайшов святу подвижницю вже присмерті, сповідав її і причастив Святих Таїн. На прохання авви блаженна Анастасія благословила його і ченця, який супроводжував його. Із словами: «Господи, в руки Твої віддаю дух мій», — свята померла (+ бл. 567 — 568).

Коли була готова могила, старець дав учневі свою рясу і повелів одягнути покійного брата. Одягаючи рясу, чернець зрозумів, що перед ним жінка, проте не посмів нічого сказати. Коли ж, поховавши преподобну, вони поверталися в свою обитель, учень запитав авву, чи знав він, що померлий брат — жінка, і старець повідав молодому ченцеві історію святої Анастасії. Пізніше розповідь старця була записана і стала дуже відомою.

Мощі преподобної Анастасії в 1200 році були перенесені до Константинополя і покладені недалеко від храму Святої Софії. Джерело

23 березня — пам’ять преподобної пустельниці Анастасії