Почаївська ікона Божої Матері (іноді ще називають Ікона Почаєвської Богородиці, Почаївська Ікона і т.д.) належить до числа найбільш шанованих святинь Православної Церкви. Вона відома усьому слов’янському світові: її шанують в Росії, в Боснії, Сербії, Болгарії та інших країнах. Поряд з православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і християни інших віросповідань.
У Почаївській Лаврі (обитель в Тернопільській області України), древньому оплоті Православ’я, чудотворна ікона перебуває близько 400 років. Чудеса, що виникають від святої ікони, численні і засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників.
Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері 5 серпня (за новим стилем) було встановлено в пам’ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20- 23 липня 1675 року (за старим стилем).
Почаївська ікона Божої Матері Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складаються з татар, під проводом хана Нурредин, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не уявляла ніякого захисту для загрожених. Ігумен Йосип Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисникам: Пресвятої Богородиці і преподобному Іову Почаївському. Ченці і миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова. Вранці 5 серпня (23 липня за старим стилем) зі сходом сонця татари тримали остання порада про штурм обителі, ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над храмом раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблістящійся розпускаючи», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі. Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічному втечу, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.