Одна дуже набожна жінка, жила доброчесно усе життя. Вона мріяла, що за це, коли-небудь, Господь обов’язково її нагородить своє присутністю.
Минали роки. Майже кожен день жінка виходила на свою садибу і благала:
“Поговори зі мною, Господи”.
Навкруги починали співати трави і дерева, вони ніжно торкалися душі своїми звуками. Але жінка не прислухалася.
Вона знов вийшла наступного дня і почала молити:
“Благаю, поговори зі мною, Господи”.
Грім та блискавки з’явилося у небі, хоч кілька хвилин тому було ясне небо. Але жінка, і на це, не звернула увагу. Вона у розпачі повернулася додому.
І наступного разу теж, вийшла жінка у поле молитися до Бога, вона щиро хотіла його побачити. Вже був вечір і зірки з неймовірною силою засяяли для жінки. Але вона знов не помітила цього. У сльозах повернулася вона додому.
Пройшов якийсь час. Минула зима. Жінка згадала про своє бажання і вийшла у сад з молитвою:
“Господи, покажи мені видіння твоє”.
І навкруги розквітнули дерева та квіти, їх краса і аромат, ще ніколи не були такими сильними… Але жінка не побачила цього. В розпачі вона закричала до Бога:
“Молю тебе, доторкнися до мене”! Дай мені знати, що ти мене чуєш, що ти тут!
Господь зійшов з неба і доторкнувся до заплаканої жінки. Але вона, прогнала геть метелика, що сів їй на руку, і пішла геть.
