В лісі виросли дві молоді ялинки. Одна була неймовірно гарна: струнка, висока, з пишною хвоєю від верхівки до землі. А друга зовсім негарна: кривий стовбур та обідрані гілки, які хаотично стирчали в різні боки.
Красуня дуже собою гордилася та вважала себе найкращою у світі.
Коли настала зима, до лісу приїхали чоловіки заготовляти дрова та зрубали негарну ялинку.
Гарна ялинка подивилася на неї та злорадно сказала:
– Я так і знала, що вони тебе зрубають! Мене ніхто й пальцем не троне, адже я – прикраса всього лісу!
– Поживемо – побачимо.- відповіла негарна ялинка. – Час покаже.
Через деякий час після новорічних свят, ялинки зустрілися на смітнику. Красуня плакала та скаржилася, що її таку гарну використали й викинули, як всіх інших на смітник.
А інша їй відповіла:
– Даремно ти сердишся. Ти повинна була передбачити це. Немає на світі нічого приємнішого, благородніше, як стати в пригоді на користь іншим. Твоя доля сумна тому, що тобі довелося розчаруватися. Ти так високо думала про себе, так була зваблена своєю красою, що, коли надії не справдилися, ти розчарувалася і засмутилася. Я ж намагаюся обмірковувати все і розумію, що повинно бути, а чого не може трапитися. Мені не доводиться так гірко розчаровуватися, тому я і щаслива.
– Ти? Щаслива? Ти, потворна, що лежить на смітнику, – і щаслива? – закричала красуня.
– Так, – спокійно продовжувала кострубата ялинка. – З тих пір, як мене зрубали, я не переставала бути корисною. Мене поставили віхою у дороги. Я разом з іншими вказувала людям шлях, відчувала себе щасливою, а зараз ще більше.
– Це чому ж? – з недовірою запитала красива ялинка.
– Повз нас ходило багато людей, але один хлопчик кожного разу зупинявся відпочивати біля мене. Кожен день я стежила за ним, як він йшов з міста, чекала, коли він дійде до мене, щоб відпочити з дороги. Ми звикли один до одного, подружилися. Я бачила його посмішку, раділа зустрічі з ним. Я була щаслива.
– Як би мені хотілося бути на твоєму місці! До чого мені тепер моя краса? Та й раніше вона нікому не була корисна …
– Подивися! – перебила її кострубата ялинка. – Ось йде батько того хлопчика!
Чоловік, побачивши обидві ялинки, сказав: «Ось добре. Цілих дві. Досить, мабуть, грубку протопити ».
У будинку, куди їх принесли, було кілька днів не топлено. Хлопчик, хворий, лежав у ліжку.
– Ось зараз тепло буде, – сказав батько, обрубуючи сучки і гілки у красивої ялинки. І кострубата подруга почула, як красуня прошелестіла:
– Нарешті, нарешті і я щаслива!