Одна бідна жінка кожного дня випікала дві хлібини. Одну вона подавала на стіл родині, а іншу клала на підвіконня для випадкової людини, яка потребувала допомоги.
Кожного разу, коли жінка клала хліб на підвіконня, вона промовляла молитву в якій просила захисту для свого сина. Він пішов в інше місто на навчання та зник. Вже пройшло багато часу, але жінка не втрачала надії, що її дитина повернеться додому.
Одного разу, вона помітила, що хліб забирає одна й таж людина кожного дня. Це був старий горбатий чоловік, який постійно промовляв замість подяки такі слова “Злодіяння, яке ви робите, завжди залишається з Вами, а добро повертається у відповідь!”.
З часом це почало дратувати жінку. Замість простого дякую він постійно промовляв одне й те саме. Слова, сенс яких вона не розуміла. На наступний день вона була вже на межі й вирішила отруїти невдячного безпритульного.
Жінка поклала отруту в хлібину, але коли вже майже піднесла здобу до підвіконня, щось в душі зупинило її. Вона викинула отруєну їжу в піч та скоріш спекла новий хліб й поклала на заведене місце.
Чоловік, як завжди, взяв їжу, промовив незмінні слова: “Злодіяння, яке ви робите, завжди залишається з Вами, а добро повертається у відповідь!” та пішов далі.
В той же день у двері хтось постукав. Жінка відчинила двері й побачила свого сина. Він мав жахливий вигляд: худий, голодний та дуже слабкий.
– Мамо, я такий радий тебе бачити. – зі сльозами на очах промовив її син.- Я майже дійшов додому, але за рогом втратив свідомість від голоду. Мене розбудив якийсь горбатий чоловік та дав хлібину, щоб я набрався сил та зміг рухатися далі. Це була його єдина їжа, а він пожертвував нею заради мене.
Почувши цю розповідь жінка ледь не втратила свідомість. Якби вона лишила на підвіконні хліб з отрутою, то її дитини вже б не було в живих.
В ту мить жінка зрозуміла, про що кожного дня говорив старець, коли забирав її пожертву.
