Гарний та правдивий вірш про сумну весну, та сподівання на краще.
Падають люди, ніби листки,
Давно вже не було такої весни.
Яка буде Пасха? Можливо, в сльозах?
І синяя маска на наших устах?
Зникають привітні і теплі слова,
Вкривається льодом, снігами душа.
Бракує повсюди і серця й руки,
Давно вже не було такої весни.
Чи будем тримати свячене яйце?
Чи зможем впізнати крізь маску лице?
Будемо боятись у гості піти?
Давно вже не було такої весни.
Чи буде дзвеніти нам радісно дзвін?
Які будуть ноти і що скаже він?
Воскресний світанок, о сонце, зійди!
Давно вже не було такої весни.
Порожнії храми у місті, в селі,
Чи будуть гаївки, чи будуть пісні?
Чи будемо кошик в посвяту нести?
Давно вже не було такої весни.
Не падаймо духом, кріпімся в Христі,
Молитва лікує хвороби усі.
Благаймо у Бога з Карпат до Дніпра,
Хай буде у мирі і Пасха й весна.
Не падаймо духом, – все в Божих руках,
А ключ порятунку – у наших серцях.
Брати українці, єднатись пора,
В нас віра єдина, Держава одна!
Давно вже не було такої весни.
Прости нас, Ісусе, прости!
Автор о. Петро Половко
