Одна жінка дуже давно шукала Господа, щоб поставити йому одне питання. Він прийшов до неї та запитав:
– Я знаю ти шукала мене! Навіщо?
– Я хотіла запитати, навіщо я була створена? – відповіла жінка.
– Щоб жити!
– Я живу! Але я нещаслива!
– А як ти хочеш жити, щоб бути щасливою?
– Я хочу завжди залишатися молодою, щоб мене кохав чоловік й діти та внуки також мали щасливе життя.
– Але ж ти просиш собі щастя, а згадуєш про інших. Щоб бути коханою, потрібно, щоб був той, хто тебе кохає. І ці відчуття мають бути взаємні. Правильно? – запитав Господь.
– Все вірно.
– А якщо він вже щасливий без тебе?
– Але ж у світі існує чоловік, який зможе мене покохати та зробити щасливою. – збентежено промовила жінка.
– І ти пропонуєш мені віднайти його?
– Ну ти ж Господь Всемогутній. Ти нас створив й все про нас знаєш.
– Я створив Вас, щоб Ви просто жили. А замість подяки чую тільки незадоволення.
– Тобто ти мені не допоможеш?
– Я завжди тобі та іншим допомагаю. Я допомагаю Вам знайти щастя. Але для кожного щастя в різному й виявляється завжди мало. Мало грошей, влади, опіки, вроди й завжди знаходиться причина бути незадоволеними.
– Ти хочеш сказати, що щастя в чомусь іншому?
– Так, дитя моє. Щастя – це життя.
– Значить, щастя у тому, щоб просто жити?
– Так! Щастя в тому, що Я дав вам життя. Пам’ятай про це завжди. І тоді сама станеш Щастям.
