Розповідь одного священника про те, як люди йдуть на сповідь, шокувала всіх. Отже, це було одного ранку в четвер на початку місяця. У найбільшому храмі міста утворилася черга до сповідальні, в якій був наш священнослужитель та терпляче чекав своєї черги покаятися у своїх гріхах.
За якусь мить, в приміщенні храму, атмосфера стала напруженою. Люди з жадібними очима дивилися в бік дверей з яких повинні були вийти святі отці. Хтось нервово потирав руки, деякі люди постійно дивилися на годинник, а дехто просто дивився в стелю.
Коли о 9.01 з’явилися священники, черга розділилася на три частини і тут почалося. Віряни почали сваритися хто з них перший в черзі, почалася штовханина, а найбільш нетерплячі ставали чергу з іншого боку. На щастя, були й такі люди, які просто відійшли й тихенько чекали, поки закінчиться весь цей концерт.
«Чи має сенс така сповідь?» – запитав себе подумки священник.
Перед сповідальнею люди не думають про скоєні гріхи, а поповнюють свою скриньку Пандори новими нецензурними епітетами, гнівом, нетерпінням, заздрістю та образами.
Сповідь – це не тільки визнання гріховності, але й декларація наміру стати кращим, зробивши все можливе для цього.
