Мамі залишилось жити вже мало..
Більше молилася, менше читала,
Їла повільно і… ложка маленька –
Свічка згасла. Відходила ненька.
Знала, що сила стікає потоком,
Рік обіцяв бути днем, а не роком.
Тільки цікавило маму, що буде –
Як після неї… і світ… й інші люди.
Погляд вже був десь не тут, над землею,
Всі ми тихенько прощалися з нею.
Мама щоранку, проснувшись, питала:
“Доню, корові ти їсти давала?
Діти, не смійте Красулю продати!
То ж годувальниця…Все є у хаті!
В роки тяжкі, хто тримав коровину,
Зміг врятувати від смерті дитину”.
…Ми ще доїли…Тримали… і злились,
Хлів проклинали…й щоденно молились-
Вірили – буде в подвір’ї корова,
Мама залишиться з нами. Здорова!
“Клопіт” продали одразу по смерті –
Бракло і сіна, і жому, і дерті,
Руки боліли, а треба ж доїти,
Пасти не хочуть дорослі і діти.
…Коле під серцем, як чищу в сараї …
Мама з Красулею в небі. Я знаю…
Автор: Тетяна Сорока
