Поцілунок мами і тата для дитини є безмежно цінним – він лікує розбите коліно і порізаний пальчик, понижує жар і додає віри у власні сили у будь-яких випробуваннях.
Якщо запитати батьків: «Чи любите Ви свою дитину?» – відповідь, очевидно, буде позитивною. Кожен любить і проявляє любов по-своєму. В деяких родинах, поцілунком дитину проводжають і зустрічають зі школи щодня, а в інших, скромний поцілунок дитина отримає лише у свій день народження. Та справа не лише у поцілунках, а у вияві батьківської любові.
В сучасному світі, батьки не вміють проявляти свою любов до дітей. Цього не вчать в університетах і не змушують навчитися, аби отримати «залік». Зараз, все більше створюється сімейних центрів при парафіях та різноманітних фондах, курси та тренінги – все для того, аби подолати кризу сім’ї. Проте, чи є стільки охочих? Адже, перш ніж прийти на цей курс, людина має усвідомити своє недосконале вміння любити і бути готовою працювати над тим, аби змінити ситуацію, а визнати свою недосконалість, зовсім не просто. До того ж, постає питання: «Де знайти час?». Доволі часто, молоді батьки, дійсно розриваються між декількома роботами, аби забезпечити сім’ю. Час, який родина проводить у повному складі, зменшується до критичного мінімуму і витрачається на вирішення побутових питань, перевірки домашнього завдання чи п’ятихвилинної розмови «про життя». Буденність, безжалісно пожирає дорогоцінний час, а діти шукають спілкування у мережі.
З останніх спостережень, яке змусило мене задуматися, став випадок на вулиці. Проходячи повз двох школярок, на вигляд, років 10, я помітила, як дівчатка забавлялися зі смартфоном та спілкувалися із роботом Алісою. Ще я чула, про робота Сірі. За короткий період, це не перший випадок коли я спостерігаю дитячі розмови з роботами. Сірі та Аліса відповідають на будь-які питання, намагаючись сформулювати логічну відповідь. Малеча задоволена, бо кожне їхнє питання має відповідь. На перший погляд, здається якась нісенітниця і в голові виникає запитання: «Хто це створив? Навіщо це і кому потрібне?» Але, вочевидь, попит на розмови з роботами – існує.
Зазвичай, «чомучками» називають молодших дошкільнят. Цей період характеризується найбільшою допитливістю, але дітям, завжди є про що запитати своїх батьків, як в 11 так і в 18 років. Але чи захочуть вони говорити з батьками у 18, залежить від того, чи говорили з ними батьки в молодшому віці, чи всіляко уникали питань, якими дитина просто намагалася привернути до себе увагу.
Не маючи «навиків любові» батьки ранять дітей дефіцитом уваги, спілкування, поцілунків, будь-якої взаємодії та спільного проводження часу. Брак любові породжує «n»-ну кількість інших проблем у сім’ї, і лише тоді ми починаємо шукати способи відновлення миру та порозуміння в родині. Лише любов Божа Благодать здатна полікувати ці рани. Тому перший крок, який варто зробити – почати спільно молитися у цьому наміренні.
Любомир Гузар відстоював думку про те, що дитина з перших днів свого існування, потребує любові батьків, щоб закласти міцну основу для всього свого життя. Тому основне завдання батьків – створити належну атмосферу.
Батькам варто не боятися визнавати свої помилки. Ніколи не пізно навчитися виявляти свою любов і турботу, якою їх наділив Господь.
P.S. … не забувайте говорити своїм дітям, що ви їх любите і поцілуйте їх!
Автор: Ольга ЧАПЛИК
Джерело: ДивенСвіт