А жінка в світ приходить для любові!
Любити маму — поки ще мала.
Любити лялю — тільки підросла.
А коли вперше стала на поріг —
Любити небо і м’який моріг,
Дім батьківський і квіти чорноброві,
Бо жінка в світ приходить для любові.
Вона росте — росте її любов,
Ростуть її бажання і надії.
І от приходять роки молодії,
І по землі вона не йде — несеться,
І прислухається до свого серця,
Що в гулі міст чи в шелесті дібров
Підкаже їй: — Прийшла твоя любов!
Це ж та любов, що перша і остання!
Такої ще ні в кого не було!
До неї підступить не сміє зло!
Вона яркіш, як сотня сонць, сія!
Вона твоя! Вона лише твоя!
Ії тобі на сотню років стане!
Це та любов, що перша і остання!
І відшумить весільний водограй,
Та як же знову світу не радіти,
Коли народжуються в тебе діти!
І ночі всі недоспані дарма,
Коли воно лепече вперше: — Ма…
І ти — свята, і в тебе в серці — рай,
Хоч відшумів весільний водограй.
І от ідуть літа, літа, літа…
Годуєш всіх, сама, бува, голодна
І часом нерви стримати не годна,
Та будеш захищати, як в бою,
Оту домашню каторгу свою,
Хоч сум торкає очі і уста,
І хоч ідуть літа, літа, літа…
А якби все те розпочати знов?
Але ж обід — щоденний — то любов!
Сорочка, чисто випрана, — любов.
І ночі, що не спала ти, — любов.
І пісня, що співала ти, — любов.
І квіти, що посіяла, — любов.
І очі правнуків ясні — любов.
Було б все так, якби почати знов.
Жіноча доля в світі — це любов.
Автор: Галина Гордасевич
