Один чоловік потрапив в аварію, а потім-в лікарню його відвезли, в найближче село, це було далеко від міста. І він подзвонив колишній дружині. З якою стосунки були жахливими: він судився з нею через дитину, не давав гроші спеціально, щоб змусити її піти на його умови, і взагалі — він її просто покинув.
Хотів стати вільним і з різними жінками зустрічатися. І прекрасно він жив у своєму котеджі, поки ось-не потрапив в аварію. І виявилося, що дзвонити йому і нікому. Батьки старі, вони нічим не допоможуть, тільки за серце схопляться. Друзі — а немає друзів. Так, приятелі і товариші по чарці, у всіх своє життя. Хоча всі гаряче йому радили поставити на місце колишню дружину і застосувати фінансові санкції. Але навряд чи хтось поїде в село забите.
Гаразд би в місті, а так — село. І дуже боляче. І дуже страшно. І діловим партнерам або дівчатам взагалі безглуздо дзвонити — вони скажуть: «Тримайся! Будь сильним! Якнайшвидшого тобі одужання!». Це було так ясно, як — те, що ноги зламані. І так само боляче. Ну, він і подзвонив. «Ніна, — каже, — я в аварію потрапив. Я там-то і там-то. Я просто повідомляю, а то раптом помру. Ти вибач, що потурбував. Олексійчику привіт передай!».
Ну, Ніна приїхала, звичайно. Не дуже швидко: він же у неї відібрав машину. На електричці, потім на автобусі — але приїхала. Привезла там все, що треба, стала клопотати, щоб чоловіка перевезли в місто. Втомлена немолода тітка із зайвою вагою, зовсім не цікава, з сумками, в сумці навіщось бульйон і котлети. А цей чоловік вже був без свідомості майже. І харчуватися не міг самостійно… Але він вижив. Довго відновлювався, і відновився — і тепер живе зі своєю Ніною.
Тому що вона — його найкращий друг. Близька людина. Найближчий родич. Найближчий. До нього це дійшло тільки в лікарні — те, що є зв»язки сильніші від закоханості або навіть любові. Це узи долі і життя. І треба подумати — кому ми зателефонуємо, якщо раптом щось трапиться. Хто приїде на автобусі з бульйоном. І буде клопотати і виносити, вибачте, судно.
Може бути, що — ніхто. Може бути, один чоловік. Може бути, два. Але це точно буде людина, яка нам справжній родич. Істинний. Рідня. З усіма плюсами і мінусами. І ось цю рідню не можна ображати ні в якому разі, що б не сталося. І треба бути готовим поїхати і самому на автобусі, якщо що. Або на електричці, з котлетами в сумці. І останніми грошима в кишені…
Анна Кір’янова