Люди не хочуть бачити наші добрі вчинки, а якщо хочеш щиро комусь допомогти, так він ще і в душу тобі плюне. У такі моменти ми задаємо собі питання: «У чому я винен? Що я не так зробив?». Чому ж так відбувається? Відповідь ви знайдете в цій повчальної притчі, передає Ukr.Media.
Якось до старого мудреця в двері постукала молода незнайомка, яка, обливаючись сльозами, розповіла старцю свою історію.
— Я не знаю, як мені далі жити… — з трепетом у голосі промовила вона. — Все життя я ставилася до людей так, як би хотіла, щоб вони ставилися до мене, була з ними щира і відкривала їм душу… По можливості я намагалася робити всім добро, не чекаючи нічого взамін, допомагала, чим могла. Я дійсно робила це все безплатно, аленатомість отримувала зло і глузування. Мені прикро до болю і я просто втомилася… Благаю, скажіть, як мені бути?
Мудрець терпляче вислухав і дав дівчині раду:
— Роздягнися догола і пройдися зовсім нагою по вулицях міста, — спокійно промовив старець.
— Вибачте, але я ще не докотилася до такого… Ви, мабуть, здуріли або жартуєте! Зроби я таке, то не знаю, що очікувати від перехожих… Дивись, ще хтось обесчестит або надругается наді мною…
Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало.
— Ти соромишся вийти на вулицю голяка, але чомусьтобі зовсім не соромно йти по світу з оголеною душею, розкритою, як ці двері навстіж. Ти пускаєш туди всіх кому не лінь. Твоя душа — це дзеркало, саме тому всі ми бачимо відображення самих себе в інших людях. Їх душа сповнена зла та пороків — саме таку жахливу картину вони і бачать, коли зазирають у твою чисту душу. Їм не вистачає сили і мужності, щоб визнати, що ти краще їх, і змінитися. На жаль, це доля тільки воістину сміливих…
— Що ж мені робити? Як я можу змінити цю ситуацію, якщо від мене, по суті, нічого не залежить? — запитала красуня.
— А ну-ка підемо зі мною, я дещо тобі покажу… Подивися, це мій сад. Ось вже багато років я поливаю ці небаченої краси квіти і дбаю про них. Зізнатися чесно, я ні разу не бачив, як розпускаються бутони цих квітів. Все, що мені доводилося бачити, — це прекрасні квіти, які розпустилися, які ваблять своєю красою і духмяним ароматом.
Дитя, вчись у природи. Подивися на ці чудові квіти і роби, як вони, —розкривай своє серце перед людьми обережно, щоб ніхто цього навіть не помітив. Відкриєш душу добрим людям. Йди від тих, хто обриває твої пелюстки, кидає під ноги і топтати. Ці бур’яни щене доросли до тебе, тому ти нічим їм не допоможеш. В тобі вони будуть тільки бачити потворне відображення себе.