Новоявлені ікони (чудотворні ікони, явлені у період з 1992 року по сьогоднішній день)

Ікона Пресвятої Богородиці «Призри на смирення»

Вперше ікона  Божої Матері «Призри на смирення» згадується у Псковському літописі у 1420 році. Стародавній образ «Призри на смирення» не дійшов до наших днів. Проте один із списків стародавньої ікони у Київському Свято-Введенському чоловічому монастирі у серпні 1993 року дивним чином відобразився на склі. Це скло прикривало ікону, але не торкалося її.

Київські вчені, провівши дослідження, дійшли висновку, що зображення є неруковорним, та не змогли дати наукового пояснення диву, що сталося.

Наказом Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 1995 року святий образ Божої Матері «Призри на смирення» був визнаний чудотворним.

Боянська ікона Пресвятої Богородиці

Боянська ікона Божої Матері написана олією на дошці (55′ 77 см), і є типовою одигітрією. На зображенні маленький Ісус, одягнутий у білий хітон та світло-брунатний гіматій (накидку), тримає ліву руку на державі а правою – благословляє. Боже Дитя сидить на лівій руці Богородиці, одягнутої в чорний хітон з червоною накидкою (із позолоченою оздобою) на голові, яка правою рукою притримує Його стопу.

Святиню було написано 1991-го року для іконостасу відновленої Боянської парафіяльної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Перше чудо явилося 18 грудня 1993 року, під час богослужіння у храмі напередодні свята Миколая Чудотворця. Присутні християни стали свідками того як очі Богородиці наповнились сльозами, що стікали іконою.

Після закінчення служби, тогочасний настоятель церкви о. Михаїл (Жар) закрив та опечатав церкву і доповів про випадок правлячому архієрею. Наступного дня єпархіальна комісія на чолі з єпископом Онуфрієм (Березовським), нині Предстоятелем Української Православної Церкви, зафіксувала факт явлення чудотворної ікони.

Вже того ж року було зафіксовано ще два факти чудес, пов’язаних з Боянською іконою Богородиці – зцілення онкохворих юнака Георгія з Хмельницької області та православного священика Ігоря з Польщі.

4 жовтня 1994 року Священним Синодом УПЦ під головуванням Предстоятеля митрополита Володимира (Сабодана) ікону офіційно визнано чудотворною та названо «Боянською» на честь місця, де вона проявилася. Днем святкування чудотворної ікони встановлено – (12) 25 вересня.

Радомишльська (Іверська) ікона Божої Матері

У 1993 році благочестива сім’я лікарів півроку безкоштовно доглядала за хворою. На знак подяки їм на Різдво Христове подарували поліграфічну ікону Іверської Божої Матері. Після повернення із відпустки родина побачила, що ікона, наче бісером, вкрита краплинками. Найбільші краплини були на ніжці Спасителя і на руці Богородиці. Господарі обережно зняли одну крапельку ватою. Рідина одразу ж перетворилась на білі кристали.

Про це повідомили настоятеля Свято-Миколаївського храму о. Євгенія. Перед мироточивою іконою стали щодня читати акафіст Божій Матері. Краплини ще  більше вкрили образ, він став трохи світлішим. Правлячий архієрей владика Віссаріон, єпископ Овруцький і Коростенський, благословив перенести ікону хресною ходою до Свято-Миколаївського храму Радомишля. На день перенесення, 10 квітня 1994 року, Священним Синодом Українськоїправославної Церкви встановлено святкування місцевошанованої  Радомишльської (Іверської) ікони Божої Матері. З тих пір православні не тільки Радомишля і району, але й інших міст і сіл з  молитвою і надією припадають до чудотворного образу.

Ікона Божої Матері “Київська-Барська”

Ікона Божої Матері «Київська-Барська», що знаходиться в Хрестовоздвиженській церкві Києво-Печерської Лаври, явила одне з найдивовижніших чудес нашого часу.

У 1970 році київський священик о. Тимофій Шайдуров купив будинок у двох віруючих жінок. На горищі цього будинку зберігалися старі церковні речі. Колишні власниці будинку дозволили все непридатне викинути, за винятком шматка мішковини, на якому, як вони повідомили, була ікона, яка стерлася від часу.

Отець Тимофій слідів ікони на старому шматку мішковини не виявив, але щоб не допустити помилки, завіз схимниці Ананії, яка жила в районі Караваєвих дач столиці. Матушка доручила своїй послушниці Таїсії пустити полотно в річку за течією. Біля річки на послушницю звернув увагу міліціонер і, щоб уникнути спокус, вона повернулася з тканиною в келію. Щось не давало їй розлучитися з полотном, і вона продовжувала його зберігати.



У 1972 році Таїсія прийняла чернецтво з ім’ям Гавріїла. У тому ж році на свято Успіння, на полотні чітко проявилися два хрести: вгорі полотна і трохи нижче – збоку. Незабаром виявилося, що хрести ці були зображені на коронах Богоматері та Немовляти-Христа. Протягом року на полотні повністю проявилися всі деталі ікони.

Спочатку зображення було чорно-білим, а пізніше, на Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, почало ставати кольоровим. Останньою проявилася сорочка Дитини. Коли ікона була в стадії відновлення, запросили реставратора-іконописця, але він, глянувши на це чудо, відмовився втручатися.

Попри те, що час був складний, звістка про чудо оновлення ікони швидко поширилася. Священики, ченці та прості віряни почали відвідувати будинок матінки Гавріїли, який став своєрідним храмом. Священики назвали її тоді «Рятівницею», пізніше було встановлено, що за характером зображення вона ближче до Барської ікони Божої Матері.

Під кінець життя матінка Гавріїла стала схимнецею, і щоб святий образ став надбанням для всіх віруючих православних людей, за порадою близьких, передала його в Києво-Печерську Лавру. Це сталося у 1992 році, на самому початку потрясіння Української Православної Церкви розколом.

При відкритті монастиря і відновлення монастирського життя, братія обителі зробила для ікони кіот. Поступово ікона почала проявлятися на цьому убрусі і у 1996 році повнісю оновилась.

Таким чином, через чудотворну Барську ікону Господь ще раз засвідчив істинність канонічної Православної Церкви, непорушність нашої віри та непорушність сподівання на заступництво Преблагословенної Діви Марії, Пречистої Матері Господа нашого Іісуса Христа.

Ікона “Спас Нерукотворний”

20 липня 1997 року, в недільний день, при звершенні Божественної Літургії, дивним чином обовився старовинний образ «Спас Нерукотворний», який знаходиться в храмі святих страстотерпців Бориса і Гліба, що в жіночому Борисоглібському монастирі с. Водяне Харківської (нині – Ізюмської) єпархії.

Потемнілий від пожежі під час Великої Вітчизняної війни, Лик Спасителя прояснився, і від нього в храмі поширилися пахощі. При цьому деякими людьми, що молилися, через відкриті Царські врата спостерігалося коротке яскраве золотисте сяйво.

Єпархіальна комісія, створена 5 серпня 1997 року з благословення нині покійного Преосвященного Никодима, Митрополита Харківського і Богодухівського, ретельно оглянула Святу Ікону, і зібрала свідчення очевидців чудесного оновлення образу, про що був складений відповідний Акт.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 жовтня 1997 року було встановлено вважати ікону «Спас Нерукотворний» чудотворною, церковне святкування ікони встановити 7 липня (ст.ст.), в день її чудесного оновлення.

«Володимирська-Десятинна» ікона Богородиці

Ікона Пресвятої Богородиці Володимирська-Десятинна була написана в 1998 році в американському місті Берклі художником і викладачем іконопису Олександром Хароном. Спочатку ікона використовувалася як зразок для студентів по іконопису. У подальшому її привезли в Україну. У 2006 році було звершено пасхальне богослужіння на місці першого кафедрального храму періоду Київської Русі – собору Пресвятої Богородиці “Десятинного”, після чого ікона отримала назву “Десятинна”. Ікону перенесли в новостворений храм. Тоді вперше двоє парафіян розповіли, що бачили саму Пресвяту Богородицю.

Чин прославлення чудотворної ікони очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій  6 травня 2017 року.

Старовинні чудотворні ікони

Ікона Божої Матері “Зимненська”

Як свідчить літопис, її приніс на Волинь хреститель Русі благовірний князь Володимир, віддавши в благословення своєму сину – волинському князю Всеволоду.

У 1724 році село Зимно придбав ревний католик, волинський староста Михайло Чацький. Він наказав переобладнати храм на костьол – з п’яти куполів залишити два. Потім присвоїв церковні багатства, розорив усипальницю і зняв прикраси з Зимненської ікони.

Знущаючись над образом, він вигукнув: «Що ж, православна святиня чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир!».

Після таких слів нечестивець осліп, а через три роки помер.

Покарання уразило весь рід Чацьких – його спадкоємці чоловічої статі за три роки до смерті втрачали зір.

Під час Першої світової війни ікону вивезли в Житомир. І тільки в 1995 році її хресним ходом перенесли в рідну обитель – у Святогорський жіночий монастир, що біля Володимира-Волинського, Волинської області.

Розповідають, що напередодні прибуття ікони в Зимно паломники бачили в монастирі опівночі вогняний стовп над церквою Святої  Трійці і чули з храму спів «Херувимської». Вирішивши, що в церкві правиться служба, вони пішли туди, але виявилося, що храм закритий.

Почаївська ікона Пресвятої Богородиці

Почаївська ікона Божої Матері відома з 1550 року. Ще у 1559 році митрополит Неофіт з Греції подарував її Анні Гойській за те, що вона надала йому притулок. У будинку поміщиці ікона знаходилася 30 років, а потім вона стала випромінювати світло. Сліпий від народження Філіп, брат Анни, помолився перед іконою і прозрів. Після цього чудотворну ікону перенесли в Почаївський монастир.

Анна померла у 1644 році, а після її смерті всі навколишні землі дісталися її племінникові. Він ненавидів Православ’я, тому пограбував монастир і вкрав ікону. Після цього його і його дружину вразила жорстока хвороба, і зцілилося подружжя лише після того, як повернули чудотворний образ в монастир.

З тих пір чудотворна ікона перебуває в особливому кіоті у формі сяючої зірки, в третьому ярусі над царськими вратами іконостасу Успенського собору. Звідти її спеціально опускають для поклоніння паломників.

Почаївська ікона прославилася численними зціленням. Богородицю просять про зцілення від фізичних недугів і про захист від ворогів видимих і незримих.

Охтирський образ Божої Матері

Охтирський образ Божої Матері був явлений у 18-му столітті. Його знайшов священик Покровської церкви містечка Охтирка, що на Сумщині, – Василь Данилів. Перевіряючи нову косу, він вийшов на город біля церкви. Не встигнувши підняти косу, він побачив осліплююче світло, що сходило від ікони Божої Матері, що лежала в траві. Три роки образ стояв вдома у священика, а потім Богородиця з’явилася отцю Василю уві сні і наказала помити ікону, зняти з неї пил. У другому сні вона звеліла не виливати воду після миття, а зцілювати нею людей. З тих пір від ікони відбуваються зцілення.



У 1751-му році Священний Синод постановив вважати новоявлену Охтирську ікону чудотворною. Нині у Свято-Покровському храмі міста Охтирка зберігається копія цього образу.

Святогірський образ Богородиці

У дореволюційні роки у Святогірському чоловічому монастирі були шановані дві Святогірські ікони Божої Матері: одна – стародавня, що не збереглася до наших днів; інша – один з її списків, що знаходиться в даний час в обителі.

Давня чудотворна ікона була однією з тих небагатьох ікон, які вціліли від розграбування Святогорського монастиря в 1787 році. З давніх часів вона вважалася чудотворною і, свого часу, деякі жителі міста Слов’янська отримали від неї зцілення. Була прикрашена срібло-позолоченою ризою з дорогоцінним камінням. Після закриття монастиря в 1922 році місце знаходження ікони залишається невідомим.

Написання нинішньої Святогірської ікони Божої Матері переказ відносить до XIX століття. Одному афонському старцю, який приїхав у Святі Гори незабаром після відкриття монастиря в 1844 році, дуже сподобалася Святогірська обитель. Переймаючись про те, що він нічого не може пожертвувати, афонський чернець в дар обителі написав цю ікону. Образ довгий час знаходився в Іоанно-Предтеченському печерному храмі і був благодатно збережений не тільки від вогкості, але і від пожежі.

У 1918 році, коли ікону переносили з села в село і хресний хід розташувався на нічліг в селі Байрачек, більшовики вночі напали на будинок, вбили ієромонахів Модеста і Іринарха, ієродиякона Феодота і прихистивших їх господаря будинку з дочкою. П’ять тіл лягли біля підніжжя ікони, що стояла в калюжі крові.

За радянських часів Святогірський образ Божої Матері був дивом збережений благочестивими людьми. У вересні 1992 року ікону хресним ходом перенесли в Святогірський монастир і поставили в Успенському соборі. З тих пір багато хворих різними недугами отримали зцілення після старанної молитви перед іконою Святогірської Богородиці, а іноді недужим поверталося здоров’я після помазання маслом від лампади, що горить перед нею, або прикладання до хворого місця засушених квіток, які прикрашали ікону. Безліч золотих і срібних підвісок біля чудотворного образу явно свідчать про чудеса, які  відбулися,  і милість до грішного роду людського Цариці Небесної.

Касперівська ікона Божої Матері

Цей образ – найвідоміша християнська святиня півдня України. Вона є значущим символом Божої любові для парафіян Одеси, Миколаєва, Херсона та Криму. Наразі чудотворна ікона постійно знаходиться в Свято-Успенському кафедральному соборі міста Одеси.

Написана олійними фарбами на полотні, прикріпленому до дошки, Касперівська ікона прибула на терени України з родиною серба з Трансільванії, ім’я якого історія не зберегла. Сталося це всередині XVIII століття. Святий образ був родинною реліквією, що передавалася від покоління до покоління. У 1809 році власницею ікони стала херсонська поміщиця Іуліанія Касперова. У житті благочестивої жінки в 1840 році настав кризовий період, і вона подовгу проводила час перед іконою, розповідаючи про свої негаразди та звертаючись до Богородиці зі щирою молитвою. Саме тоді й сталося перше чудо – чудо оновлення: потьмянілий старовинний образ роз’яснився, й стало чітко видно кожну рису Богородиці та Божого Немовляти.

Чутки про чудотворну ікону поширилися швидко, і вже незабаром до дому поміщиці почали приходити люди, для яких віра і чудо стали останньою надією. І дива продовжували відбуватися. Історія зберегла імена тих, хто зцілився завдяки молитві та Милості Цариці Небесної.

До чудес, здійснених Касперівською іконою Богородиці, відносять порятунок Одеси від ворожого флоту, який взяв місто в облогу під час Кримської війни 1853-1855 років. Після молитви містян перед святим образом і хресного ходу на свято Покрови вороги раптово розвернулися і залишили Одеську бухту.

В ХХ сторіччі найвідомішим чудом, пов’язаним з іконою, вважають позбавлення села Гнилякове на Одещині від епідемії холери у 1922 році. Касперівська Богородиця вважається покровителькою морського та повітряного флоту. Джерело