Діти, не смійте Красулю продати! Мати перед смертю постійно казала… Душевний вірш, до сліз!

Мамі залишилось жити вже мало..
Більше молилася, менше читала,
Їла повільно і… ложка маленька —
Свічка згасла. Відходила ненька.

Знала, що сила стікає потоком,
Рік обіцяв бути днем, а не роком.
Тільки цікавило маму, що буде —
Як після неї… і світ… й інші люди.

Погляд вже був десь не тут, над землею,
Всі ми тихенько прощалися з нею.
Мама щоранку, проснувшись, питала:
«Доню, корові ти їсти давала?

Діти, не смійте Красулю продати!
То ж годувальниця…Все є у хаті!
В роки тяжкі, хто тримав коровину,
Зміг врятувати від смерті дитину».

…Ми ще доїли…Тримали… і злились,
Хлів проклинали…й щоденно молились-
Вірили — буде в подвір’ї корова,
Мама залишиться з нами. Здорова!

«Клопіт» продали одразу по смерті —
Бракло і сіна, і жому, і дерті,
Руки боліли, а треба ж доїти,
Пасти не хочуть дорослі і діти.

…Коле під серцем, як чищу в сараї …
Мама з Красулею в небі. Я знаю…

Автор: Тетяна Сорока


Діти, не смійте Красулю продати! Мати перед смертю постійно казала… Душевний вірш, до сліз!