– Доктор, здрастуйте!
– І ви будьте здорові. На що скаржимося?
– Душа болить. Ви ж душевний лікар?
– Душевний. Прізвище моє таке. І спеціалізація – теж. А вашу душу щось поранило?
– Не знаю. Може бути. Я її якось не відчуваю. Я взагалі погано відчуваю. Наприклад, я не вмію говорити “люблю”.
– Так?
Ну, це поширене захворювання. Розкажіть мені, який ваш раціон харчування.
– Харчування? Ага, так. Ну, – супи, каші там. Овочі. М’ясо-але не кожен день. Ну, я апельсини обожнюю, морозиво, цукерки шоколадні теж люблю. – Ага! Любите!
Значить, вмієте говорити “люблю”!
– Ні, ви мене не зрозуміли. Я людям не вмію говорити “люблю”.
– Зрозуміло. Так, дихайте! Глибше дихайте! Та що ж ви так напружилися?
– Не можу я глибше дихати. У мене дихання перехоплює.
– Так і запишемо: не дозволяєте собі дихати на повні груди. Тепер не дихайте. Не дихайте… Не дихайте… Все, можна.
Схоже, у вас це звичний стан – не дихати?
– Чому?
Та я начебто дихаю…
– Ось саме,”начебто”. А насправді – так, вигляд робите. Ви ж боїтеся відкритися. Ви ж всі почуття в собі затискаєте. Не даєте їм проявлятися!
– Ну, це ж непристойно, коли почуття напоказ. Я їх пригнічую в самому зародку. – Ось і порозумілися ваші проблеми з диханням.
Накопичили, в собі зародків. Всі груди забиті. Ось вам і не дихається глибоко. Почуття пригнічувати – це злочин по відношенню до себе.
– А як тоді, як з ними чинити?
– Визнавати що вони існують. Називати їх по іменах. І дозволяти їм бути.
– Я потім з цим розберуся. Але зараз я ж не за цим. Я не вмію говорити “люблю”.
– Дайте-но я вас простукаю.
– Ай! Ой! Не треба! Будь ласка, не стукайте! Мені страшно!
– Так, значить, і до страхів ваших достукалися. Слава тобі, Господи! Але ж вам не боляче? Чого боїтеся? – Болі боюся! Не хочу, щоб боляче! – Оооось! … А від чого буває боляче?
– Коли заб’єшся. Коли обпечешся. Коли впадеш. Багато чого…
– Дорогенький мій! Так ви боїтеся любити!
– Я? Боюся? А при чому тут це…
– Та любов же і є – полум’яний політ! Хіба ні? Вона складається з злетів і падінь, з крутих віражів, із зіткнень. Любов не може бути обережною!
– Доктор… Я знаю. Було це все у мене. Траплялося.
– І тепер ви боїтеся… – Так. Я боюся. Боюся, що не зрозуміють. Відкинуть. Обдурять.
– Ось ви і затиснули свої почуття. Захистили себе з усіх боків від можливого болю. І тому вам важко сказати “люблю”… Ваша хвороба дуже навіть виліковна. І рецепт простий. Навчіться любити себе. Якщо ви будете любити себе – ви нікому не дозволите себе поранити. Ви будете вибирати тільки найкраще, найкорисніше для вас.
Ви будете безпомилково знаходити те, що зробить вас ще щасливішим.
– Проте… виходить, зараз я себе не люблю? Так, чи що?
– Вже починаєте! Інакше б ви до мене не прийшли. Ви вже стали про себе піклуватися, – а це добра ознака.
– А… як це – любити себе?
– Для початку почніть до себе прислухатися. До своїх бажань, відчуттів. А то вас що не запитаєш – “не знаю”, “не відчуваю”. Якщо ви самі так неуважно до себе ставитесь, чому ж інші будуть вас щадити? – І що ж мені робити? Як навчитися себе любити?
– А ви самі себе жалійте, хваліть, заохочуйте. Себе треба час від часу заохочувати – знаєте про це? Не перевантажуйтесь! Не робіть те, що не хочеться! Не дозволяйте себе ображати! І не дозволяйте собі ображатися.
– Ну… Я спробую себе любити, щадити і не слухати критики і звинувачень.
– Ну ось і славно. Користуйтеся цим рецептом – і скоро ви відчуєте, що всередині звільнилося місце для любові. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися. Медицина своє слово сказала, справа за вами.
– Почекайте, доктор! Але як же воно звільниться, якщо там стільки всього? – Так-так… Камені всякі…. зародок… образи проковтнуті… Накопичили ви, накопичили!
– Так, що з цим робити? – А тут рецепт один: прощати, прощати і ще раз прощати! Тричі на день, після їжі! Джерело
