Різдвяна історія: «Янголята». Добро ніколи не губиться

Художниця накривала різдвяний стіл та вирішила застелити бабусиною скатертиною, яка та вишила власноруч. Дістала її з шухляди й несподівано нагорнули спогади. Вона присіла в крісло, притисла тканину до грудей …

Бабуся готує в печі кутю, мама прибирає в будинку, всі готуються до Святвечора. Дев’ятирічну Надійку відправили з килимами на двір, щоб вона повибивала їх в снігу.

Дівчинка не ледача та хоче допомогти рідним, але веселі крики з гірки дуже її відволікають. Вона б з залюбки побігла з санчатами кататися та веселитися з іншими дітками.

Раптом Катя помітила біля паркану хлопчика вбраного в кожушок, шапку-вушанку та білі валянці. Він мав кирпатий ніс та обличчя вкрите дрібним ластовинням. Поряд стояла дівчинка в шубці та теплій мереживній хусточці. Вона мала білі кучерики, які вибились з під хустинки та такий як в хлопчика кирпатий носик, але без ластовиння.

Вони по доброму посміхалися. Хлопчик промовив до Надійки своїм дзвінким та чарівним голосом:

— Доброго ранку! Це ти допомагаєш бабусі Ярині з магазину продукти носити?

— Вона також доглядала маленьку Іринку, коли вона хворіла, поки тітка Тетяна до лікаря бігала. – додала дівчинка дзвінким голоском.



— Так це я! А Ви хто? Ми з Вами не знайомі! – розгублено сказала Надя.

— А які імена ти вибрала кошенятам, яких підкинула Мурці?- несподівано запитала дівчинка.

— А звідки ти знаєш, що я кішці когось підкинула?- підозріло глянула Надійка на дітей.

Про Пухнастика та Руду ніхто не знав крім Надійки та її кицьки. Минулого літа, коли дівчинка пасла корову то помітила, що в річці в очереті лежить мішок з якого лунає жалісне нявчання.

Надія швиденько вхопила палицю, забігла в воду та дістала мішок. Розв’язавши знайшла двом малесеньких, рудих, ще сліпих кошенят. Вона поклала їх в хустку та понесла додому. Кішка Мурка з величезним животом відпочивала на сонечку біля будинку. Дівчинка покликала її та відвела в сінник, де вже були підготовлені апартаменти для майбутньої мами та малюків. Поклала біля неї кошенят. Кицька почала вилизувати їх, а через декілька годин народила своїх трьох дитинчат.

Всі досі не розуміють, як Мурка могла народити риженьких кошенят, якщо сама чорного кольору та навколо всі сірі, білі або чорні.

— Так, як ти назвала кошенят? – повторила дівчинка.

— Пухнастик та Руда. А звідки ти про них знаєш? Про історію їх появи знаю тільки я та Мурка. Я нікому про це не розповідала. – сказала Надійка.

— Нам Мурка розповіла. – сказав хлопчик та посміхнувся.

— Коти не вміють розмовляти! Ви з мене насміхаєтесь? – насупившись промовила Надійка.

— Ні, не насміхаємося! Вони з людьми не говорять, а нам все розповідають. Не можна допустити, щоб хоч одна добра справа згубилася! – з серйозним виглядом відповів хлопець.

— Якщо ви не люди, хто тоді? – здивовано спитала Надійка.

Дівчинка повернулася та показала спину. На ній були маленькі білі крила.

— Ми янголята!

— А що ви тут робите? Живете поряд з нами?!

— Ні, ми Небесну школу ще не закінчили. Тут різдвяну практику проходимо — за добрі справи людям віддячуємо. Давай ми витрусимо твої килимки, а ти гойда на гірку розважайся з іншими дітлахами.



Дівчинка янгол дістала пакуночок та подарувала Надійці. Звідти запахло мандаринами та шоколадом.

— Це тобі подарунок від нас! Аромат цих смаколиків нагадуватиме про янголів й на душі стане затишно та тепло.

До янголят прилетіли білі, неймовірно гарні голуби та сіли на паркан.

Катерина прокинулась та міцно притисла бабусину скатертину до грудей та поспішила до своєї майстерні.

За святковим різдвяним столом зібралася вся родина. На стіні навпроти висіла нова картина, на якій було намальовано двоє янголят. Хлопчик витрушував килимок, а білява дівчинка тримала в рученятах дуже гарних білих голубів. В той вечір в кімнаті пахло шоколадом та мандаринами й відчувався різдвяний затишок.

Автор: Олена Кучер