Якось, одного разу батько зі своїм сином та осликом подорожували вулицями міста. Батько сидів верхи на віслючку, а син вів його за вуздечку.
– Бідний хлопчик, – сказав перехожий — його маленькі ніжки ледь встигають за ослом. Як ти можеш ліниво сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчина зовсім вибився із сил?
Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони зайшли за ріг будинку, він зліз з ослика і посадив на нього сина.
Дуже скоро зустрівся їм інший чоловік, який сказав:
— Як не соромно! Малий сидить верхи на ослику, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.
Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на ослика позаду нього.
— Люди добрі, бачили ви де-небудь подібне? — заголосила жінка під чадрою. — Так мучити тварину! У бідного ослика вже провис хребет мало не до землі, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, ніби він диван!
Не кажучи ні слова, батько і син, осоромлені, злізли з осла.
Ледве вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм чоловік який став насміхатися над ними:
— Чого це ваш осел нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе кого-небудь з вас на собі?
Батько сунув ослику повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.
– Що б ми не робили, – сказав він, – обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згоден. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, як нам подорожувати.
Інший раз корисніше, не слухаючи чужих порад, слідувати своїм шляхом за своїм планом. Адже своє життя проживаємо ми, а не сторонні порадники.
