Оцінити вас може лише експерт.
Якось до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав:
— Я прийшов до тебе, бо почуваюся таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо твердять, що я невдаха, розтяпа та ідіот. Прошу тебе, Майстер, допоможи мені.
Майстер, глянувши на юнака, квапливо відповів:
— Вибач, але я зараз дуже зайнятий і не можу тобі допомогти. Мені треба терміново залагодити одну дуже важливу справу, — і, трохи подумавши, додав: — Але якщо ти погодишся допомогти мені у моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі у твоїй.
— Із задоволенням, Майстер, — пробуркотав той, з гіркотою відзначивши, що його вкотре відсувають на другий план.
— Добре, — сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем. — Візьми коня та скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю обручку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і в жодному разі не погоджуйся на ціну нижче за золоту монету! Скачи ж і повертайся якнайшвидше!
Юнак узяв обручку і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати обручку продавцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але варто їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до кільця всякий інтерес. Одні відверто сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета — це надто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому разі срібну.
Почувши слова старого, молодик дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра в жодному разі не опускати ціну нижче за золоту монету. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце доброї сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад.
Сильно пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.
— Майстер, я не зміг виконати твого доручення, — сумно сказав він. — У кращому разі я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки це кільце не варте.
— Ти щойно промовив дуже важливі слова, синку! — озвався Майстер. — Перш ніж намагатися продати обручку, непогано було б встановити її справжню цінність! Ну, а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи до ювеліра і спитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Щоб він тобі не відповів, не продавай обручку, а повертайся до мене.
Юнак знову сів на коня і подався до ювеліра. Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких терезах і, нарешті, звернувся до юнака:
— Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому понад п’ятдесят вісім золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю обручку за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.
— Сімдесят монет? — юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і помчав назад.
— Сідай сюди, — сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь молодого чоловіка. І знай, синку, що ти і є це саме кільце. Дорогоцінне і неповторне! І оцінити тебе може лише істинний експерт.
То навіщо ж ти ходиш базаром, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?