Давним-давно жила-була гілляста і велика яблуня. Маленький хлопчик любив приходити до неї і бавитись біля неї. Він забирався на верхівку яблуні, їв там яблука, а потім дрімав в її тіні. Він любив це дерево, а дерево любило його, любило грати з ним.
Час минав, хлопчик підріс і вже не бував біля яблуні кожен день.
Одного разу він прийшов до дерева з сумним виглядом.
– Підійди і пограйся зі мною – попросила яблуня.
– Я вже не маленький, я не граю більше біля дерев – відповів хлопчик. – Я хочу іграшки. Мені потрібні гроші, щоб їх купити.
– Вибач, я не маю грошей, але ти можеш зібрати всі мої яблука і продати їх. Тоді у тебе будуть гроші.
Хлопчик дуже зрадів! Він зірвав з дерева всі яблука і пішов задоволеним.
Хлопець не приходив після того, як взяв всі яблука. Дерево сумувало.
В один прекрасний день хлопчик, який вже перетворився на дорослого чоловіка, повернувся. Яблуня зраділа.
– Іди сюди, пограй зі мною!
– У мене немає часу грати з тобою. Мені потрібно працювати, я утримую свою сім’ю. Зараз нам потрібен дах. Можеш допомогти мені?
– Вибач, мені ніде вас прихистити. Але ти можеш спиляти мої гілки і збудувати собі будинок.
Чоловік зрубав всі гілки дерева і пішов задоволеним. Яблуня була рада бачити його щасливим, але він з тих пір не приходив. Їй знову було самотньо і сумно. В один спекотний літній день чоловік повернувся, дерево було просто щасливе побачити його!
– Підійди і пограй зі мною!
– Я вже старію. Хочу відправитися в плавання, щоб відпочити. Ти можеш мені дати човен?
– Використовуй мій стовбур, щоб зробити човен. Вирушай в плавання і будь щасливий.
Отже, чоловік зрубав стовбур яблуні, щоб зробити човен. Він відправився в плавання і не показувався довгий час. Через багато років чоловік все ж повернувся.
– Прости, хлопчику мій. У мене немає більше нічого для тебе, навіть яблук – сказала яблуня.
– Нічого страшного, у мене немає жодного зуба, щоб гризти, і я знаю, що у тебе і стовбура немає, щоб піднятися …
– Я й справді нічого не можу тобі дати. Єдине, що залишилося – мій вже вмupаючий пеньок …
– Мені зараз більшого й не треба, тільки місце для відпочинку. Я втомився за всі ці роки.
– Дуже добре! Старий пень – найкраще місце, щоб притулитися до нього і відпочити. Посидь зі мною і відпочинь.
Чоловік сів. Яблуня була щаслива і посміхалася крізь сльози…
Ця історія про кожного з нас.
Дерево – як наші батьки. Коли ми були маленькими, ми любили грати з Мамою і Татком. Коли зростаємо, ми залишаємо їх і повертаємося лише тоді, коли нам щось потрібно, або коли у нас проблеми.
Що б не було, батьки завжди будуть на нашому боці і зроблять для нас усе можливе, аби ми були щасливі.
Ми сприймаємо їх як щось цілком буденне. Ми не цінуємо все, що вони роблять для нас, поки не стане занадто пізно… Джерело
