Не нарікайте, сестри на чужину.
Ніхто нікого тут не полонив.
Італія зустріла всіх гостинно
І карітас нужденних приютив.
Нова країна. Незнайома мова.
Земля втопає у рясних садах
І ніжна прохолода світанкова
Така ж приємна як в наших краях
Знайти роботу, то як на удачу.
Комусь повезло, а комусь і ні.
Але сеньорам щиро ми завдячні
Що довіряють, нам ще з перших днів.
Ми, українки працювати звикли.
Терпіти звикли бо такий наш рід.
Бува, ночами, туга в сон проникне.
І плачемо, ридаємо навзрид.
А вранці поспішаємо до праці.
Минає день за днем, за роком рік
Звикаємо. І мову знаєм краще,
Та тільки смуток десь у глибині заліг .
Ми недаремно вік тут коротаєм
На Украіну допомогу рідним шлем
Надія сонечком у серце заглядає
Бо шлях у рідний край не за горами вже
А всі осуди, завидки і плітки,
Позстряхуємо з себе, як сміття
І радимо. Збирайтесь на зарібки.
І на чужині звідайте життя.
Чекаємо дружин всіх депутатів,
У колектив свій радо їм приймем.
І свої відра, свої швабри як мандати,
Як естафету їм повіддаєм