Одного разу, літній чернець, ніяк не міг знайти відповідь на питання: в чому з вічне блаженство?
Людина така істота, якій рано чи пізно все набридає. Ця думка зводила його з розуму. Якось, надумав собі чернець прогулятися в лісі, та й заблукав. Довго він намагався знайти шлях додому, втомився і присів відпочити. Обперся об дерево і почув найсолодший спів у світі, все навкруги засяяло. Він слухав з таким задоволенням, що втратив відчуття реальності. Нарешті все стихло, скільки пройшло часу чоловік не міг точно сказати, але йому здалося, що всього пару годин. Чернець ледве вибрався і поспішив додому. Та коли почав наближатися до монастиря, все йому було чуже, інші будівлі, рослинність, люди. Зайшовши на територію він поспішив до послушника, який стояв недалеко.
- Брате, що це за місто?
- Це місто X.
- А монастир цей як називається?
- Так то.
- Дивно!
Старий почав все розпитувати, називав імена братів, ігумена, але той був в збентежений і відвів до головного ченця.
Той попросив давній літопис, де зазначалася історія монастиря. Та й питає ченця:
– Твій ігумен був Іларіон?
– Так, саме так!
– Келар такий-то, ієромонахи такі-то?
– Все вірно!
– Господь створив чудо. Ти існував 300 років тому. В літописі сказано, що в такому-то році, такого-то числа і місяця пропав один із ченців. Так його тоді і не знайшли.