Важливе послання коханій дружині Клементині від Уінстона Черчілля
Черчілль прожив з дружиною Клементиною 57 років. Він її любив. Любив дуже. Він був важкою людиною; непросто з ним було жити. Він курив сигари в ліжку і пропалював свою піжаму і простирадла. Він випивав, на жаль. Навіть пив, я б сказала. Він переживав злети і падіння, він боровся, падав і піднімався. Він бував нестерпний у спілкуванні і іноді навіть не чув,що йому кажуть-фізично не чув. Чув тільки себе. Він був не дуже-то красивий і спортом не займався. Але він любив свою дружину безмірно і жити без неї не міг. Хоча і її іноді не чув і не слухав.
І Клементина знайшла вихід: вона не стала кричати і сперечатися. Вона стала писати чоловікові повідомлення. Листи. У яких з любов’ю його просила, поправляла, підтримувала або схиляла до того чи іншого правильного вчинку. І іноді вона ставила сердечко в кінці свого послання — як ми в мережі. Черчілль читав. І змінювався на краще. Дуже його ці листи-повідомлення підтримували. І у такий спосіб дружина уникала скандалів і сварок.
Вони ніколи не сварилися. І він ніколи дружині не зраджував, хоча до весілля був любителем дівчат і дам. Він, розумієте, любив її 57 років. А потім помер від старості. І Клементина залишилася одна. Їй більше не було для чого жити — вона тільки й говорила, що хоче до свого коханого чоловіка. Що жити їй нема чого і нічим. І ось вона стала перебирати його рукописи. І погляд її впав на слова, написані його рукою — вона зрозуміла, що вони написані особисто для неї. Це відповідь на її думки, на її тугу і біль втрати. Він і з того світу підтримав її і вселив силу жити. Так вона сприйняла ці слова, які ніби заново прочитала. Це була відповідь на її уявне питання: «що робити і навіщо жити далі?».
Вона почула голос коханого чоловіка через літери: «Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся вочевидь більшій силі вашого супротивника.» І вона не здалася.
Привела в порядок всі його папери і видала всі його твори. А потім тихо пішла до нього, виконавши свою роботу. До того, кого так любила. І хто після смерті відповів їй і підтримав. І пояснив, як треба жити далі…»
Анна Кір’янова — психолог, письменник