Ніякі заробітки не варті того, аби наші батьки і діти проживали життя без нашого тепла, любові та уваги. Правдивий вірш саме про це.

Забивайте двері… Закривайте брами…
Нема більше тата, нема більше мами…
Поки ми світами, гроші заробляли,
Без нас постаріли, без нас поховали…

А вони, старенькі, так нас виглядали…
Поки ми за гроші, чужих доглядали…
Втратили себе ми, в наймах на чужині,
Погубились й діти, ми чужі їм нині…

Гроші заробляли, в інститути пхали…
Може хтось і вчився… Більшість же — гуляли.
А ми добровільно в рабстві потерпали,
Щоб було їм добре, щоб горя не знали.

Тільки то не щастя, коли діти ситі,
Коли мають гроші і добре одіті.
Щастя, коли поряд, не в гульбі і п’янстві,
Краще не доїсти, чим в тім ситім хамстві.

Вертаймось додому, там де наша хата…
Хтось ще ж має маму, хтось ще має тата…
Будемо ми вдома, й вернеться дитина…
Бо не в грошах сила, сила — то родина!

Автор: Лариса Ягула


Ніякі заробітки не варті того, аби наші батьки і діти проживали життя без нашого тепла, любові та уваги. Правдивий вірш саме про це.