ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА
ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА — комплекс медичних заходів, спрямованих на надання медичної допомоги при невідкладних станах, які відмічають на виробництві, у побуті, під час дорожньо-транспортних пригод, катастроф, техногенних аварій та при гострих неврологічних, терапевтичних, хірургічних та термінальних станах. Ненадання П.д.д. при нещасних випадках, раптових гострих захворюваннях людини призводить до тяжких наслідків, аж до летальних. Своєчасна П.д.д. відіграє важливу роль у подальшому лікуванні потерпілих і хворих, сприяє скороченню термінів їх медичної та трудової реабілітації.
П.д.д. при кровотечах залежить від виду (артеріальна, венозна, капілярна і паренхіматозна). При артеріальній кровотечі кров яскраво-червоного кольору, витікає швидко, під тиском, часто пульсуючим струменем. Така кровотеча самостійно не зупиняється. Для зупинки артеріальної кровотечі застосовують кровоспинний джгут, який накладають вище рани на кілька шарів тканини. Критеріями правильного накладання джгута є зупинка кровотечі, периферичної пульсації, бліда і холодна кінцівка. Максимальний час накладення джгута — 1 год взимку і 1,5–2 год влітку. При тривалому транспортуванні джгут розпускають на 10–15 хв. При венозній кровотечі кров темного кольору, витікає повільно. Венозну кровотечу зупиняють шляхом накладання стискальної пов’язки. Капілярна кровотеча є найменш небезпечною. Для її зупинки застосовують притискання судини у рані. Існують також інші методи зупинки кровотечі: максимальне згинання кінцівки, її підняття, пальцеве притискання, тампонада рани.
При крововтраті П.д.д. у першу чергу полягає у відновленні об’єму циркулюючої крові, що забезпечується в/в введенням кровозамінників або кристалоїдів (поліглюкін, реополіглюкін, неогемодез, розчин Рінгера, фізіологічний розчин). Об’єм інфузії повинен відповідати об’єму крововтрати у потерпілого. Якщо людина притомна, їй дають пити воду, солодкий чай. Якщо у потерпілого виявляють больовий синдром, то для попередження больового шоку необхідно вводити анальгетики (промедол, фентаніл, морфіну гідрохлорид, трамадол, кетопрофен). При надмірній емоційній реакції застосовують транквілізатори (діазепам).
При термічних опіках П.д.д. спрямована на призупинення дії термічного агента на шкіру, профілактику інфікування опікової рани та опікового шоку. Для зупинки дії термічного агента на шкіру необхідно загасити палаючий одяг, зняти з тіла тліючий або різко нагрітий одяг. Залишки одягу обережно розрізають та знімають. У прохолодний час року не допускають переохолодження хворого. Обпечену оточуючу опік поверхню очищують від бруду і прилиплого одягу серветками, змоченими у фізіологічному розчині, або 0,5% розчині нашатирного спирту, або 0,02% розчині фурациліну. З метою профілактики вторинного мікробного забруднення накладають асептичну пов’язку. Не слід торкатися обпеченого місця руками, робити проколи, знімати пухирі, зривати частини одягу, прилиплі до місця опіку. Обличчя обробляють аерозолем пантенолу (зрошують уражене місце на відстані 10–20 см протягом однієї секунди, регулюючи товщину пінистого шару). Профілактика опікового шоку передбачає правильність надання П.д.д. При опіках верхніх кінцівок руку підвішують на косинці. Потерпілому забезпечують максимально комфортне положення, а на обпечених частинах тіла бажано, щоб шкіра знаходилась у розтягнутому стані. Для профілактики шоку вводять наркотичні анальгетики (промедол 1% по 1 мл та ін.) у комбінації з димедролом, починають в/в введення серцево-судинних препаратів, вітаміну С, плазмозамінників, нейролептиків, седативних засобів. При неможливості організувати проведення інфузійної терапії потерпілому кожні 2 год дають пити не менше 200 мл розчину Мора. Якщо можливо, потерпілих укутують, дають випити теплого чаю.
При хімічних опіках необхідно швидко промити водою вражені ділянки шкіри впродовж 10–15 хв для видалення кислот або лугів. Ця процедура недоречна тільки в тих випадках, коли хімічна речовина при взаємодії з водою дає небажані реакції. Так, напр., триетилалюміній при взаємодії з водою загорається, сірчана кислота виділяє тепло, що може посилити опік. Також не можна промивати водою опіки негашеним вапном. Ці речовини усувають механічним шляхом. Після промивання водою хімічні агенти нейтралізують: залишки кислоти — 2% розчином гідрокарбонату натрію, луги — 2% розчином оцтової або лимонної кислоти. Після промивання накладають асептичну пов’язку.
При променевих опіках радіоактивну речовину, яка потрапила на шкіру, змивають струменем води. Якщо її видалити неможливо, проводять висічення уражених ділянок шкіри та підшкірної клітковини для попередження глибоких ушкоджень тканин. Потерпілі із зони радіації підлягають невідкладній евакуації. Використовують індивідуальні та колективні засоби захисту (респіратори, протигази, транспорт та ін.). Команди рятувальників, забезпечені дозиметрами, проводять дезактивацію та періодично змінюють одна одну, щоб звести до мінімуму дію радіації. Проводять часткову санітарну дезактивацію на незабрудненій ділянці шкіри та видимих слизових оболонках. Приймають душ з милом, промивають водою кон’юнктиви, порожнину носа, рота, горла, змінюють одяг. Для припинення блювання застосовують внутрішньо аерон, в/м вводять аміназин (25 мг) або метоклопрамід (2 мл 0,5% розчину). При серцево-судинній недостатності вводять в/м розчин кордіаміну по 1 мл підшкірно, кофеїн-бензоат натрію по 1 мл 20% розчину, мезатон по 1 мл 1% розчину, корглікон по 1 мл 0,06% розчину або строфантину К по 1 мл 0,025% розчину в/в. При зневодненні в/в вводять фізіологічний розчин, плазмозамінники (реополіглюкін). При психомоторному збудженні призначають 0,5 мг феназепаму. При потраплянні всередину організму радіонуклідів промивають шлунок, у разі зараження радіоактивним йодом для попередження ураження щитовидної залози призначають калію йодид по 0,125 г або 3–5 крапель 5% розчину йоду на склянку води. Місцеве лікування променевих опіків полягає у накладанні пов’язок з антисептиками, протеолітичними ферментами.
При обмороженні П.д.д. полягає в усуненні гіпотермії (захист потерпілого від вітру та холоду; зміна мокрого одягу на сухий; напування гарячим чаєм або кавою, годування гарячою їжею). Неприпустимо проводити зігрівання, використовуючи джерела тепла, температура яких перевищує 40 °С. Поновлення кровообігу (масаж уражених ділянок із спиртом або вазеліновим маслом до почервоніння, запобігаючи ушкодженню). При набряку мозку, легень — кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон), діуретики (фуросемід, манітол).
При ураженні електричним струмом необхідно припинити дію електричного струму. Треба пам’ятати, що доторкатися до потерпілих можливо тільки після вимикання електричного струму або у спеціальному ізоляційному костюмі (гумові рукавиці та гумові чоботи), інакше можливе ураження струмом особи, яка надає допомогу. Якщо це можливо, треба зняти провід із тіла потерпілого сухою дерев’яною палицею та відтягнути тіло, взявши його за кінці одягу. При наявності у потерпілого ознак клінічної смерті проводять штучну вентиляцію легень, закритий масаж серця.
При ураженні блискавкою оцінюють стан потерпілого. Якщо виявляють зупинку серцевої діяльності, необхідно невідкладно розпочати непрямий масаж серця та штучне дихання із рота в рот або із рота в ніс. Якщо серцева діяльність не поновлюється, але у потерпілого впродовж проведення масажу серця залишаються звужені зіниці, прощупується пульс на великих судинах, є поодинокі агональні вдихи, припиняти реанімаційні заходи не можна. Часто причиною зупинки серця є фібриляція шлуночків. При цьому необхідно продовжувати непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легень та проведення електричної дефібриляції. При низькому АТ необхідне в/в введення поліглюкіну, в/в інфузія 500 мл 5% розчину глюкози із 90 мг преднізолону або 250 мг гідрокортизону. При різкому збудженні, сильному болю в/в або в/м вводять літичну суміш (2,5% розчину аміназину — 1 мл, 2% розчину промедолу — 1 мл, 1% розчину димедролу — 1 мл) або суміші нейролептиків та анальгетиків (0,005% розчину фентанілу — 2 мл, 0,25% розчину дроперидолу — 2–4 мл) під контролем АТ. При судомах застосовують 5% розчин хлоралгідрату (30–40 мл) у клізмі.
При сонячному ударі хворого переміщують у тінь, звільняють від одягу, вкутують простирадлом, змоченим холодною водою, дають випити холодної води, кладуть холодний компрес на голову. При зупинці дихання проводять штучне дихання. В тяжких випадках хворих госпіталізують у реанімаційні відділення.
При тепловому ударі (стан внаслідок загального перегрівання організму під впливом зовнішніх теплових чинників) потерпілого виносять у прохолодне місце, забезпечують доступ свіжого повітря, звільняють від одягу, дають випити холодної води, накладають холодний компрес або міхур з льодом на голову, обгортають простирадлом, змоченим холодною водою. Для покращання геодинаміки при серцево-судинній недостатності в/в вводять 1 мл 0,025% розчину строфантину К або в/в краплинно 25 мг дофаміну. При зниженні АТ підшкірно вводять 2 мл 10% розчину кофеїн-бензоату натрію або 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду. У тяжких випадках госпіталізують у реанімаційні відділення, в більш легких — у звичайні терапевтичні (або дитячі) відділення.
При ударах травмованій частині тіла необхідний спокій. У перші години після травми припухлість і ріст крововиливу зменшує холод (холодні компреси, лід). При ушкодженні кінцівки її можна помістити під холодну проточну воду, забинтувати мокрим бинтом. Для зменшення рухів у суглобі накладають стискувальну пов’язку (якомога раніше з моменту травми). Для зменшення набряку кінцівку трохи підіймають. Після зменшення набряку призначають теплові процедури і фізіотерапію, а потім — рухові вправи та масаж. У разі утворення крововиливів необхідно провести їх пункцію.
При розтягненнях (ушкодження тканин з частковим порушенням анатомічної цілісності) проводиться транспортна іммобілізація. Застосовують знеболювальні та протизапальні препарати (диклофенак, ібупрофен, реопірин). Можна провести локальну гіпотермію (хлоретил або накладання льоду). Розтягнення лікують так само, як удари, тільки необхідна більш тривала та стабільна іммобілізація, напр. гіпсова пов’язка.
При розривах (закриті ушкодження тканин або органів з порушенням анатомічної цілісності) у першу чергу проводять зупинку кровотечі (накладання артеріального джгута) і транспортну іммобілізацію. Для профілактики геморагічного шоку застосовують кровозамінні розчини та кристалоїди (поліглюкін, реополіглюкін, неогемодез, розчин Рінгера), а також анальгетики (анальгін, трамадол). При лікуванні розривів ефективний тільки оперативний метод.
Синдром тривалого стискання (виникає при потраплянні потерпілих під завали, тяжкі предмети). Прогноз при синдромі тривалого стискання залежить від своєчасного проведення комплексного лікування та маси стиснених м’яких тканин. До визволення із-під завалів необхідно провести комплекс протишокових заходів, включаючи знеболювальні та седативні препарати (промедол, морфін, фентаніл), плазмозамінювальні розчини (поліглюкін, реополіглюкін). Одразу після визволення кінцівок від стиснення необхідно оцінити їх життєдіяльність. При явних ознаках нежиттєдіяльності проксимальної зони стиснення повинен бути накладений кровоспинний джгут. Якщо збережені хоча б пасивні рухи, накладання джгута протипоказане; кінцівку рекомендують туго перебинтувати еластичними бинтами та іммобілізувати. Ушкоджену частину тіла охолоджують льодом або спеціальними охолоджувальними пристроями, проводять циркулярну новокаїнову блокаду. Якщо набряк продовжує збільшуватися, а симптоми ішемії та стиснення не зникають, для розвантаження тканин роблять широкі подовжні розрізи із розсіченням фасції. Використовують гіпербаричну оксигенацію, проводять некректомію або ампутацію кінцівки. Одночасно починають загальне лікування. Потерпілому вводять знеболювальні й антигістамінні препарати, переливають неогемодез, поліглюкін, реополіглюкін. При порушеннях гемодинаміки вводять норадреналін, мезатон, продовжують переливання плазмозамінників, крові та плазми.
При переломах завданням П.д.д. є зменшення вираженості болю і попередження зміщення кісток, а у разі відкритих переломів — також зупинка кровотечі та зменшення проникнення інфекції. Правильно та своєчасно надана П.д.д. є також профілактикою травматичного шоку. Іммобілізацію проводять транспортними шинами. При відкритому переломі перш за все зупиняють кровотечу, дезінфікують шкіру навколо рани та накладають пов’язку, а потім — транспортні шини. Шини фіксують на ушкодженій кінцівці, іммобілізуючи два ближніх суглоби, а при переломах плечової та стегнової кісток — три суглоби. При переломах хребта і кісток таза транспортування здійснюють на спеціальних щитах. При наданні П.д.д. замість шин інколи використовують їх різні замінювачі, напр. дошки, гілки дерев. Можна пошкоджену ногу прив’язати до здорової, ушкоджену руку — до тулуба, що забезпечить часткову фіксацію. Вводять наркотичні та ненаркотичні анальгетики (промедол, парацетамол). При загрозі розвитку травматичного шоку проводять комплекс протишокової терапії.
Диагностика заболеваний в домашних условиях: Полный справочник.– М., 2008; Палеев Н.Р. Справочник медицинской сестри по уходу. — М., 1999; Первая доврачебная помощь / Б.А. Самура, В.Ф. Черных, И.В. Киреев и др. — Х., 2004.
