По той бік раю. Неймовірно правдивий вірш про наших заробітчан. До сліз.

Листи, дзвінки по телефону —
Цього так мало для тепла.
І кілька знімків для альбому,
Про рай, де місця нам нема.

Дружина, мати чи сестра,
А може, брат і син, і батько.
Далеко рідна там душа,
Що заробляє для нас статки.

Ми так сумуєм і чекаєм,
Як переступлять наш поріг,
Й тоді пригостимо їх чаєм
І впадемо до рідних ніг.

Чому у нас так не буває,
Щоб заробити на життя,
Чому так часто ми втікаєм
У ті далекії краї?

Навкруг занедбана країна,
Пустують кинуті поля,
Будівлі сплять в своїх руїнах,
Мовчить розкраяна земля.

Стоять зупинені заводи,
Нема до чого рук прикласти,
І мусять їхати від роду,
Щоб в ріднім краї не пропасти.

Працюють старанно, невтомно,
Рахуючи розлуки дні,
Бо їх чекають рідні вдома,
Ті очі, теплі і сумні.

Сумують діти і батьки,
Із нетерпінням так чекають.
Їм дуже треба теплоти,
Що руки материнські мають.

Автор: Олександра Хамардюк


По той бік раю. Неймовірно правдивий вірш про наших заробітчан. До сліз.