В одному селі, далеко в горах жили собі три сестри. Найстарша була ну дуже вже ледача. Середня була страшенно злою. А третя, наймолодша і роботяща і добра, та й вродою Бог її не обділив.
От, в один чудовий ранок, біля воріт їхньої хатини зупинився віз.
А оскільки до них рідко навідувалися гості, то сестри швиденько вибігли подивитися, хто ж то приїхав до них.
Виявилося, що возом керує якась літня жінка, от дівчата і запиталися, хто вона?
— Я, ваша доля, дорогенькі. І сьогодні приїхала вас забрати, щоб заміж видати, вже пора прийшла.
Посідали дівчата на віз, та й рушили у дорогу.
Не довго їхали, як у першому ж селі натрапили на хлопця, що працював у полі. По ньому було видно, що хлопець роботящий, сильний і ніякої роботи не боїться.
— Це твій суджений, — вказала тітонька Доля, найстаршій дівчині.
Висадили сестру та й рушили далі. Теж не довго їхали, як натрапили у другому селі на хлопчину одного. «Такого добряка ще пошукати треба» так про нього люди казали. Завжди всім допомагає, ніколи нікому не відмовить. Добряк добряком.
— Ну цей вже твій коханий буде — мовила Доля до середньої сестри.
Лишилася на возі найменша. От їдуть вони годину, дві, три…
Аж заїхали у таке бідне село що і поглянути шкода. Доїхали до краю села, а там хатина напіврозвалена, і у багнюці коло хатини юнак лежить, п’яний, п’янющий.
Саме біля нього і висадила Доля третю сестру.
— Цей буде твій суджений — мовила старенька Доля.
Заплакала дівчина та й питає:
— Навіщо мені, такій добрій, гарній, працьовитій ти такого жениха даєш? Хіба я не варта кращого? Старшим сестрам, он яких гарних хлопців знайшла!
Хіба для мене іншого не знайдеться?
А Доля і відповідає дівчині:
— Та звичайно знайдеться, хлопців гарних на світі багато…але… — і, важко зітхнувши, додала, — Але саме цей хлопчина без тебе пропаде!