«Про найдороще пам’ятай» — віш, який нагадає про те, що як би стрімко не бігло життя, треба завжди знаходити час для найрідніших
Як час не стоїть на місці,
Як місто майже не спить,
Так вчора дитя в колисці —
Сьогодні міцно стоїть,
Складає із кубиків слово ,
Ганяє в дворі м’яча,
А завтра — дорослі розмови,
А потім часу нема…
Робота, буденні справи,
Дружина і двійко дітей,
А подзвонити мамі,
То щось з другорядних речей.
Затримався на роботі,
То настрій не для балачок,
Відпустка, нові турботи,
Та ось — знайшов рушничок,
На ньому цвіте доріжка,
І мальви най ній, мов живі,
І щемно на серці трішки,
Згадав руки мами святі,
Згадав вечори зимові,
Яскраві нитки й полотно,
І добре мамине слово,
Здається, то було давно…
Повітря у грудях бракує,
Тремтить в руці телефон,
Він так нестримно шкодує,
Рахує гудки в унісон…
Життя проходить поволі,
Залиште в нім місце для тих,
Кому ми так вдячні за долю —
Для мам найрідніших й святих.
Олена Ковбасюк
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!