Життя прожить – не поле перейти –
Ця істина давно вже всім відома.
Я ж хочу істину знайти,
В чім щастя жінки. Може й підсвідомо,
Та тільки право маю це пізнать,
Адже я – жінка, мати і бабуся,
На скронях вималювалась печать,
А я ніяк не нароблюся.
То що ж виходить, щастя у труді?
А як же діти, чоловік, онуки?
Де ж щастя несімейної тоді?
Й чому ми всі так боємось розлуки?
Чому не в моді зараз альтруїзм –
Бажання послужити іншим щиро?
Чому такий далекий героїзм
В ім’я і злагоди, і миру?
Як часто радять жити одним днем!
А як же з вірою, надією і Богом?
Здається, ми далеко так зайдем,
Коли не будем знать, що за порогом.
А може щастя жінки в тім і є,
Щоби шукать його аж до самого скону,
Щоби сказати просто: — Ти – моє,
Таке як є – по божому закону?..
Жіноче серце і жіночий біль,
Жіночі руки і жіночі очі
Ніколи не належали собі,
Якщо вони по-справжньому жіночі.
Допоки сонце світить, і життя
Дарує в муках жінка-мати,
Допоки сенс шукатимем буття,
Й жіноче щастя будемо шукати!!!
Автор: Ганна Верес