Рідня велика, але рідних мало,
Такі випадки часто зараз є.
Кого, скажіть, будь ласка, хвилювало
Те, що приходило весь час в життя моє?
Батьків звичайно, їм велика дяка,
Бо без підтримки я б не прожила.
Турбує їх, навіть, дрібничка всяка,
Що у життя ввірвалась чи прийшла.
Сім’я – це чоловік і рідні діти, –
Підставлять, без проблем, своє плече.
Я з ними можу плакати й радіти,
Бо їм, як і мені, болить й пече.
І зовсім чужі люди – не родина(!!!),
На допомогу у важкі моменти йдуть!
Хіба, скажіть, моя у тім провина,
Що родичів мої проблеми не ”гребуть”?
Чи може хтось хоч раз коли спитає,
Як справи в мене, як моє життя,
А чи здоров’я й сил мені хватає,
Чи хтось із вас ”носив моє взуття”?
Рідня велика, але рідних мало,
Чужі, рідніші стали, ніж свої!
Якась невидима нас сила роз’єднала,
Мої проблеми – це лише мої.
© Людмила Степанишена
