Одна жінка дуже давно шукала Господа, щоб поставити йому одне питання. Він прийшов до неї та запитав:
— Я знаю ти шукала мене! Навіщо?
— Я хотіла запитати, навіщо я була створена? – відповіла жінка.
— Щоб жити!
— Я живу! Але я нещаслива!
— А як ти хочеш жити, щоб бути щасливою?
— Я хочу завжди залишатися молодою, щоб мене кохав чоловік й діти та внуки також мали щасливе життя.
— Але ж ти просиш собі щастя, а згадуєш про інших. Щоб бути коханою, потрібно, щоб був той, хто тебе кохає. І ці відчуття мають бути взаємні. Правильно? – запитав Господь.
— Все вірно.
— А якщо він вже щасливий без тебе?
— Але ж у світі існує чоловік, який зможе мене покохати та зробити щасливою. – збентежено промовила жінка.
— І ти пропонуєш мені віднайти його?
— Ну ти ж Господь Всемогутній. Ти нас створив й все про нас знаєш.
— Я створив Вас, щоб Ви просто жили. А замість подяки чую тільки незадоволення.
— Тобто ти мені не допоможеш?
— Я завжди тобі та іншим допомагаю. Я допомагаю Вам знайти щастя. Але для кожного щастя в різному й виявляється завжди мало. Мало грошей, влади, опіки, вроди й завжди знаходиться причина бути незадоволеними.
— Ти хочеш сказати, що щастя в чомусь іншому?
— Так, дитя моє. Щастя – це життя.
— Значить, щастя у тому, щоб просто жити?
— Так! Щастя в тому, що Я дав вам життя. Пам’ятай про це завжди. І тоді сама станеш Щастям.