Якось, в одному монастирі прийшли до старця послушники, щоб задати йому питання.
– Отче, запитують нас часто люди ось про що: «Стільки церков навколо на землі нашій грішній, але яка ж з них спасительна?»
Після хвилинного роздуму старець сказав:
– Ідіть і принесіть дров до келії моєї, та побільше.
Через деякий час кожен з послушників приніс стільки полін, скільки забрати зміг. Почало сутеніти. Постукали до старця послушники в келію, вийшов він і побачив великий стіс дрів.
– Розкладіть багаття, – мовив старець.
Настала ніч, але темрява не огорнула тих, хто стояв, бо зайнялося полум’я велике. Сіли послушники поруч, чекають в мовчанні – що наставник буде далі робити?
А преподобний і каже одному з них:
– Візьми поліно з багаття і відкинь його в бік.
Виконав послушник, взяв палаюче поліно і відкинув його в бік. Впало воно додолу і поступово згасло, лежить і не світить більше.
А багаття горить, світить людям… Пройшло трохи часу. Знову преподобний говорить послушникам:
– Вийміть поліно з багаття і відкиньте його в бік.
Знову виконали вони прохання – взяв один з послушників палаюче поліно з багаття і відкинув його в бік, як і раніше. Впало воно додолу і також згасло. Багаття менше стало, але все горить і світить.
Так повторювалося кілька разів. А тим часом наближався світанок.
І ось, спираючись на посох, піднявся старець і, вказавши послушникам на згаслі розкидані навколо поліна, мовив:
– Перед вами ті церкви, що відкололися від правдивої Христової Церкви. Про них ви і запитували. Як вогонь залишив ці поліна, так і благодать Божа залишила ці церкви.
Після повернувся він до багаття і додав:
– А це Свята Соборна Апостольська Церква. Мале стало багаття, та все ж горить і світить.
Тут зійшло сонце, освітило все навколо, преподобний додав:
– Ось так же до кінця віку цього буде стояти і Свята Соборна Апостольська Церква, зберігаючи в повноті і незмінності вчення і таїнства, доки Христос не прийде у славі Своїй судити живих і мертвих. Джерело
