Сім’я країну залишає…Так сумно усвідомлювати це… Вірш до сліз!

Так сумно усвідомлювати те,
Що їдуть люди з України без зупину.
Лишаючи все рідне та святе —
Батьків, своїх коханих, дім, дитину!

Там мама кинула сім’ю — і за кордон,
Там тата місяцями нема вдома!
І це страшна реальність, це не сон,
Коли закінчиться? Нікому не відомо!

Хто виїхав — повернеться навряд,
Нічого в ріднім краї їм не світить.
Все більше й більше! Їдуть всі підряд!
І майже кожен на постійне проживання мітить.

Причина цьому всьому лиш одна —
Немає нашим людям тут роботи.
Статистика невтішна і сумна,
В нас не питають: »За дипломом хто ти?»

Якщо при владі хтось у тебе є —
Чи дядько, чи якась заможна тітка,
Ще якось забезпечать майбуття твоє,
А якщо ні — вперед, на заробітки!



Вже виїхало люду до пуття,
Не дивина — сім’я країну залишає…
Коли ж в нас буде гідним ТУТ життя?
Ні я, ні ви, ніхто того не знає…

© Людмила Степанишена