Кожна людина завжди має безліч мрій, які з невідомих причин доводиться відкладати на далі, на потім. Всі думають, що ще все можна встигнути сьогодні, завтра, колись…, а життя проходить. Це називається синдромом відкладеного життя. Ним страждають багато людей, якщо не всі. Людина живе в такому режимі, хибно вважаючи, що все ще попереду, принаймні років 200, що ще все встигне. Вона планує, мріє, малює схеми, робить розрахунки, а потім знову занурюється у вир повсякденного життя, а плани та мрії свої замикає в сейфі під назвою «колись…потім». Потім чи колись, зазвичай, може ніколи не настати, а от про приблизний час знають всі:
«Як тільки знайду гарну роботу й тоді відразу… »,
«Підростуть дітки й можна буде вже…»,
«Піду в відпустку й відразу зроблю…»,
«На наступних канікулах відвезу дітей …» можна до безкінечності перераховувати подібні фрази.
Людина живе вважаючи, що все ще попереду, справжнє життя ще не настало, потрібно до нього підготуватись. Однак, поки вона все ще готується, воно неспинно та швидко проходить.
Вона з тугою озирається на свої марно та пусто прожиті роки й розуміє, що це не життя, а нескінченна метушня, за якою немає що й згадати. Життя було прожито безцільно, дріб’язково, не яскраво, згадати крім сум’яття нічого. Прожила людина не правильне, не бажане, а відкладене “на далі чи потім” своє життя.
Є відома приказка: «Не відкладай нічого на потім, що можна зробити сьогодні». Подорожуйте, знайомтесь з цікавими людьми, ходіть в кінотеатр чи оперу, стрибайте з парашутом, зустрічайтесь зі своїми старими друзями. Займіться йогою чи бальними танцями, читайте давно відкладену на потім цікаву книгу.
Досить! Годі! Не відкладайте своє життя на далі на потім. Жити потрібно зараз, в цю секунду, сьогодні!
Наше життя – не може бути генеральною репетицією.
